"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дудник Владислава

Якщо спробувати пояснити, чому кожна нова книга Саллі Руні стає світовим бестселером, то відповідь не забариться: кожен її роман зачіпає за живе й болюче. Герої книг Руні зрозумілі та близькі читачам: у них ті ж душевні неспокої та хвилювання, психологічні суперечності та поривання, відчуття самотності серед натовпу, відмінності від інших, неприйняття суспільством. «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?» став бестселером The New York Times та здобув перемогу в номінації «Художня проза» серед найкращих видань 2021 року за версією користувачів книжкового порталу Goodreads. У всіх перевагах (а можливо, і недоліках) цього роману спробуємо розібратися.

 

Самотні х 4

Самотній нині – довго буде ним;

Не спати буде він, листи писати

І неспокійно по саду блукати,

де листя мчиться натовпом глухим.

 

Райнер Марія Рільке

(переклад – М. Орест)

 

Головні герої роману: Еліс, Ейлін, Саймон та Фелікс. Молоді, привабливі, на піку періоду розквіту свого життя. Здається, весь світ має бути біля їхніх ніг. Та що їх об’єднує, крім відчуття порожнини у грудях, яку кожен у свій спосіб намагається заповнити? Що не дає їм радіти життю та дихати на повну? І які таємниці кожен з них приховує?

Еліс

29-річна талановита письменниця, книги якої із задоволенням екранізують, а статки налічують мільйон (чи мільйони?) доларів. Попри все, дівчина зовсім не радіє успіху та славі, її не приваблюють тусівки (навіть літературні), вона ризикує та знайомиться у Tinder, ходить на побачення із незнайомцями (які зовсім не підвищують її самооцінку). Втіху та задоволення Еліс приносить листування із найкращою подругою – Ейлін. Їхні листи сповнені справжніх почуттів, роздумів про сенс життя, кохання та політику. Кілька років тому в Еліс був нервовий зрив, про який вона не горить бажанням нікому розповідати (і читачу – теж), але наслідки якого турбують її й нині. 

Ейлін

Працює у літературному журналі редакторкою, більше по натхненню, ніж з матеріальних обґрунтувань, адже її заробітної плати ледь вистачає на їжу та житло. Ніяк не може оговтатися після чергових невдалих стосунків, але, насправді, чи не туга за коханням її дитинства/студентських років насправді гризе її зсередини? Здається, лише у листах до своєї подруги Еліс дівчина може бути сама собою та вивільнити усе, що має на душі та у серці.

Саймон

Волелюбний та мужній красень, який шукає баланс між коханням до жінки та любов’ю до Бога. Чи може стати віра, релігійні переконання перешкодою у стосунках? Чи можна побудувати сім’ю з тією, для якої ти завжди був як старший брат, а не коханець? Та що робити, якщо ти жив мріями саме про неї усе своє життя? Надійний, непорушний та вірний, проте зі своїми внутрішніми ваганнями.

Фелікс

Дещо легковажний відчайдуха, який ніяк не може пробачити себе за помилки минулого. Молодий чоловік тримає свій біль всередині, тому руйнує сам себе і, можливо, тих хто поряд. Спостережливий та пильний, помічає більше, ніж здогадуються інші. Чого він прагне? Про що мріє? Хлопець-таємниця, якого читачу буде цікаво розгадувати з кожною сторінкою.

Секс, екзистенційні розмови та дрібка токсичних стосунків

Як й інші книги Саллі Руні, ця історія про стосунки між людьми. Кохання. Любов. А що стоїть за цими поняттями – читач має розібратися сам. Адже взаємовідносини не завжди бувають гармонійними, стосунки – можуть бути токсичними і приносити шкоду не тільки нам, а й оточуючим; а кохання – ми часто плутаємо із взаємозалежністю, психологічною вигодою від знаходження поряд з нами когось, хто підтримає, розрадить… Хто притлумить, хоч на час, наше почуття самотності.

Історія наповнена тонким психологізмом та граційним еротизмом, намаганням молодих особистостей знайти насамперед самих себе, своє місце в світі. І це зовсім не про професію, і навіть не про гроші. Це про віднаходження, створення, виплетення свого «Я» посеред хаосу світу.

Долі героїв дивовижним чином переплітаються, і в один момент ти вже не розумієш, де закінчується один персонаж, а починається інший. Адже вони поєднані своїми химерами та травмами, своїм болем, тугою за тим часом, коли світ здавався прекрасним таким, яким він є. Можливо, цей світ нікуди й не подівся, а його все ж можна відчути, зазирнувши всередину, туди, де знаходиться твоє серце (чи душа?), яке завше, щоб не відбувалося, хоче жити, творити й любити.

Герої будують стосунки, помиляються, знаходять тригери та болючі точки одне одного, ведуть екзистенційні розмови, сваряться та вибачають одне одному, рефлексують, експериментують у сексі, ловлять інсайти та намагаються розібратися у внутрішній та зовнішній світобудові.

А цитати/роздуми героїв про життя та його проживання хочеться зберегти і часто перечитувати (у цьому велику роль зіграла й перекладачка роману Ганна Яновська). Тоді, коли все втрачає сенс. І тоді, коли, навпаки, ти цей сенс нарешті знаходиш.

 Цитати й уривки, які потрапили нам в саме серденько (і залишаться там!)

***

«… а сенс життя завжди той самий – жити й бути з іншими людьми…»

***

«Ходячи десь, навіть у поганий день, я бачила різне, точніше, справді бачила те, що переді мною: обличчя людей, погоду, машини. Відчувала запах бензину з гаража, те, як на мене капав дощ, – цілком звичайні речі. І так навіть погані дні ставали хорошими, позаяк я відчувала їх і пам’ятала свої відчуття. У такому житті було щось тонке – ніби я музичний інструмент, а світ торкається мене й вібрує в мені».

***

«Усі мої відчуття й переживання були в чомусь надзвичайно потужні, а в чомусь – геть банальні, тому що жодне моє рішення не мало наслідків і нічого в житті – ні робота, ні квартира, ні бажання, ні кохання – не відчувалося як щось, що прийшло раз і назавжди. Я відчувала, що можливе все, що переді мною немає замкнених дверей і що десь, ще не знаю де, є ті, хто буде мене любити й захоплюватися мною, ті, хто хоче зробити мене щасливою. Мабуть, у чомусь це пояснює ту відкритість до світу, яку я відчувала, – може, й несвідомо я передчувала своє майбутнє, виглядала його ознаки».

***

«… хай куди я поїду, а ти зі мною, і він зі мною, і поки ви обоє живете, світ для мене прекрасний».

***

«Я кажу собі, що хочу жити щасливо й що умов для щастя просто ще немає. Але якщо це не так? Що робити, якщо я не даю собі бути щасливою? Тому що мені страшно, чи я обираю упиватися жалем до себе, чи то не вірю, що заслуговую на хороше, чи ще чомусь. Щоразу, коли зі мною стається щось хороше, я замислююся: цікаво, а за скільки часу воно перетвориться на погане? І я майже бажаю, щоб найгірше сталося швидше, краще раніше, ніж пізніше, а, якщо можна, то просто одразу, аби я вже через це не тривожилась».

***

«Якщо, як мені здається, я ніколи не матиму дітей і ніколи не напишу жодної книги, то припускаю, що не залишу по собі на цій землі нічого на пам'ять. І, можливо, так і краще. Це змушує мене відчувати, що замість хвилюватися й теоретизувати про стан світу, від чого нікому нема жодної користі, мені слід витрачати енергію на те, щоб жити й бути щасливою. Коли я намагаюся уявляти своє щасливе життя, то бачу незмінну з дитинства картину: будиночок, навколо якого квіти й дерева, річка неподалік, кімната, повна книжок, і в тому домі хтось, хто мене любить, та й усе».

***

«Ніби Бог поклав мені руку на голову і сповнив мене найпотужнішим бажанням, яке я відчувала в житті, – але не бажанням іншої людини, а бажанням створити те, чого раніше не існувало».

***

«І я хочу цього – довести, що людині насправді притаманне не насильство чи жадібність, а любов і дбайливість».

* Назву книжки «Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?» взято з перекладу поезії Фрідріха Шиллера «Боги Еллади» (пер. Миколи Лукаша), вперше опублікованого 1788 року. Франц Шуберт поклав фрагмент вірша на музику 1819 року. Цю цитату також взяли за назву Ліверпульського бієнале 2018 року, яке Саллі Руні відвідала під час Ліверпульського літературного фестивалю в жовтні 2018-го року.

 Книгу видано за підтримки Literature Ireland.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage