"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
«Розмови з друзями» ніколи не закінчуються
Random
Саллі Руні написала книгу, яка не має кінця. «Розмови з друзями» захоплюють темою і манерою оповіді, втримують сюжетом, а згодом просто не закінчуються, а переходять у реальне життя. Звучить дещо складно, але як іще описати враження від цієї книги?
 
Роман у перекладі Анастасії Коник та художньому оформленні Назара Гайдучика чекає вас, аби почати розмову й ніколи її не закінчити.

ЗГІДНО З БІБЛІЄЮ, ВСІ ХВОРІ — ДОСТАТНЬО ХОРОШІ

Розпочати з того, що Френсіс і Боббі люблять літературу, чи з того, що вони люблять одна одну? Дівчата почали зустрічатися ще в школі, а згодом розійшлись, але продовжують виступати на творчих вечорах. Вірші пише Френсіс, а декламують вони разом.

Після одного з таких вечорів дівчата познайомились із Мелісою. Вони чули про неї раніше, але особисто побачились вперше. Меліса — есеїстка, яка хоче написати про дівчат новий текст. Вона знайомиться зі студентками і фотографує їх. Запрошує додому і знайомить із чоловіком. Пізнає ближче і стає частиною довгої розмови.
 
Френсіс закохується в чоловіка Меліси — відомого актора Ніка. Боббі починає стосунки із самою есеїсткою. Висловлюючись банально, це можна назвати любовним чотирикутником. Якщо ж користуватись словником Руні, то починаються розмови з друзями. Довгі та складні. З недомовленостями, обманом і болем. Зі стримуванням найсильніших почуттів. Зі всплеском найсильніших почуттів. І з дечим більшим.

Усі четверо героїв потрапляють у складну ситуацію і не знають, як вийти із неї, щоб залишитись щасливими. Кожен відчуває перед кимось провину, а до когось — любов. Здається, ніби всі вони хворі на сильний та небезпечний недуг. Френсіс якось говорить: «Згідно з Біблією, усі хворі люди були достатньо хорошими, щоб їх зцілили здорові». Та наскільки треба бути хорошим, щоб тебе міг зцілити хтось такий же хворий?
 
МОЛОДІ ТА САМОРУЙНІВНІ
 
«Розмови з друзями» — це перший роман Саллі Руні. Після його виходу, молода ірландська письменниця стала відомою не тільки в Сполученому Королівстві, а й у цілій Європі та Америці. Книгу одразу переклали іноземними мовами, її номінували на престижні літературні премії, а Руні стала однією з найперспективніших молодих авторок.

Тексти про роман та інтерв’ю з письменницею публікували такі світові ЗМІ, як до прикладу The New Yorker та BBC. У виданні The Guardian надрукували матеріал із заголовком «Розмови з друзями» Саллі Руні — молоді, обдаровані та саморуйнівні». Чудовий опис як поведінки головних героїв, так і їхнього внутрішнього світу. Схильність до саморуйнування, заплутаність в собі та близьких людях — це речі, які притягують читачів до персонажів Саллі Руні та запрошують їх зрозуміти. Порозмовляти з ними.

НІБИ ВІДЧИНИЛИ ДВЕРІ, ПРО ЯКІ СТАРАЛИСЬ НЕ ДУМАТИ

У романі Руні однаково важливими є як зовнішні обставини, так і внутрішні переживання героїв. Щодо перших, то авторка говорить про актуальні та важливі зараз проблеми. У Френсіс проблеми в сім’ї — її стосунки з батьком-алкоголіком зводяться до того, що дівчина приходить до нього мити посуд, а він згодом залишає її без грошей і зникає.

Героїні досліджують свою сексуальність — Нік стає першим чоловік в молодої поетки, яка до цього мала сексуальний зв’язок тільки з Боббі.

У Меліса та її чоловіка кризи в подружньому житті — спершу Нік переживав зради дружини, а згодом вже їй довелося миритись з існуванням молодої коханки.

Окрім цих найбільш яскраво зображених тем, Руні пише також про політичні переконання, освіту, мистецтво, релігію і духовність.

«Я молилася: будь ласка, поможи мені, будь ласка. Знала, що існують певні правила: спершу треба повірити в божественний порядок, а лише тоді звертатися до Бога з якимись проханнями, однак я не вірила. Але я докладаю зусиль, думала я».

Внутрішній світ героїв описаний авторкою іще детальніше та пронизливіше. Опинившись в одній складній ситуації, усі четверо героїв мають різний внутрішній стан. Кожен стикається з різними переживаннями та по-різному дає з ними раду. Френсіс займається селфхармом, адже вважає, що її тіло — це єдине, чим вона по-справжньому володіє. Та чи допоможе їй принесення собі болю?

Схоже питання можна поставити й Ніку, який щиро і глибоко поринув у почуття до молодої дівчини, але не бажає змінювати щось у стосунках із дружиною. Він займається сексом із Френсіс в тому ж будинку, де в іншій кімнаті знаходиться його дружина. А через певний час повідомляє Френсіс, що в них із Мелісою все налагоджується, і вони знову сплять в одному ліжку.

З кожним розділом рівень напруги та відвертості розмов із друзями зростає. Френсіс починає серйозні розмови з Ніком про їхній роман. Меліса пише листа Френсіс, щирість якого з однаковою ймовірністю може бути правдивою чи фальшивою. Боббі поринає у спогади і нагадує Френсіс їхнє минуле.

«Того вечора ми вперше поговорили про наш розрив. Це було так, наче ви відчинили двері, які весь час були у вашому будинку, біля яких ви проходили щодня, намагаючись про них не думати».

Метафора із дверима підходить не лише до бесіди Френсіс та Боббі. Вона добре описує всі розмови, які друзі ведуть впродовж книги. Вони ніби спершу довго оминають, а потім одні за одними відкривають найпотаємніші двері. З кожними наступними їм стає більш боляче, але тримає думка про те, що за якимись — звільнення від страждань. Або ліки від їхньої важкої недуги. Але знову ж таки: Чи може хворий когось вилікувати?

РОЗМОВИ, ЯКІ НЕ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ

Велику частину своїх розмов друзі ведуть через листування. Це ще один важливий і цікавий нюанс. Саллі Руні досліджує текстові стосунки і текстовість у стосунках. Чи справді рівень відвертості електронних листів відповідає відданості в реальному житті? На що звернути увагу, щоб повідомлення із двох речень сказало про людину більше, аніж вечірня розмова віч-на-віч? Герої Руні вміють ідентифікувати стан одне одного за тим, як саме написано повідомлення. Зовсім, як багато хто із нас, правда? Сучасне життя набуває такої текстовості, що майже в кожного є близькі люди, про стан яких ти можеш дізнатись навіть з того, як вони написали повідомлення у месенджері.
 
«Я змусила себе почекати годину, перш ніж відповісти… Переглянула кілька мультфільмів в інтернеті й заварила горнятко кави. Ще кілька разів перечитала його лист. Полегшення принесло те, що він усе написав з малої літери, як завжди. Було б занадто драматично, якби в момент такої напруги Нік писав великими літерами».
 
З часом текстовість і живі розмови в романі переплітаються і набувають дедалі більшого значення. Розмови стають такими важливими, що перетворюються на одного з головних героїв. На рівні з друзями. У розмов свій складний характер і своя роль в історії Саллі Руні. У розмов своя мотивація та свої шляхи розвитку подій. Зрештою, розмови впливають на персонажів так само сильно, як вони самі одне на одного.

Розмови — один із найцікавіших героїв книги ще й тому, що він єдиний, хто не залишається на папері після прочитання. Руні піднімає актуальні теми, показує героїв, таких схожих на нас, і зав’язує між ними розмови на ці теми. Пристрасті, відвертості та правдивості цим розмовам додає сюжет книги. Згодом Руні показує всю важливість спілкування і розмов, в якому б форматі люди їх не вели.
 
А потім закінчує книгу.

Вона завершує історії чотирьох героїв і доводить сюжет до рівня, на якому його можна закінчити. І закінчує. Але залишається герой, якому цього недостатньо. Герой книги, який за своєю природою не може вдовольнитись закінченням історії та залишитись на сторінках книги. Великою мірою, він не може зробити цього завдяки вам.

Прочитавши «Розмови з друзями», читач залишає друзів у книжці, а розмови бере зі собою. У різних формах. Як роздуми про важливість і значення спілкування. Як обдумування поведінки та ставлення персонажів. Або в якийсь інший спосіб.

Це одна з найцікавіших особливостей роману. Книга Саллі Руні дає читачам усе, що й повинна давати хороша книга — цікавий сюжет, оригінальний стиль, живих та насичених персонажів. Але окрім цього, Руні дає дещо більше. Можливість продовжити розмови. Взяти їх із собою, бо їм ніде більше залишитись. Взяти їх із собою, бо ці розмови не ніколи закінчуються.

 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage