На перший погляд може здатися, що знайти цікаву книгу, яка б поєднувала у собі кілька жанрів та відповідала інтересам найвибагливіших читачів – дітлашні – дуже важко. Тоді варто звернути увагу на новинку від «Видавництва Старого Лева» – книгу «Хлопчик Золота Рибка» Лізи Томпсон. Адже вона поєднує у собі психологічну повість, напружений детективний сюжет та неймовірно захопливу історію хлопчика, який долає шлях від самотності, страху, боротьби із фобіями – до життя, наповненого митями радості, теплими зустрічами з рідними та друзями. Ще й злочин головний герой при цьому зміг розкрити!

Хто ти, Хлопчик Золота Рибка ?

Метью Корбину дванадцять років. Хлопець вже кілька тижнів носа не витикає зі свого дому. Він не ходить до школи, не грає з друзями на подвір’ї і навіть не виносить сміття з хати. Натомість – зачинився у своїй кімнаті і нікого туди й на поріг не пускає. Навколо нього – немов мильна бульбашка, яку він нікому не дозволить пошкодити, акваріум, за склом якого хлопець ховається.

Проте Метью не б’є байдики цілими днями: він уважно спостерігає із вікна свого будинку за сусідами, занотовує усе, що вони роблять, помічає дрібнички, які не доступні іншим. Поведінка давно знайомих людей, поряд із якими він виріс, часто здається хлопцю дивною. У кожного з них – свої секрети…

Із вікна свого дому Метью бачить і помічає все: і коли у містера Чарльза на маківці з’являється сонячний опік; і коли стара Ніна виходить з дому по продукти у незвичний час, а завжди ввімкнена лампа у її вітальні одного дня вимикається… Або як кожного дня однолітка Метью Мелоді Берд у своєму незмінному чорному светрі йде на кладовище (не найзвичніше заняття для підлітки, скажіть?). І коли у сусіда, містера Чарльза, зникає півторарічний онук, Метью стає головним свідком…Чи навіть підозрюваним?!

У такому разі нічого не залишається, як почати власне розслідування! Ось тільки не виходячи з дому, зробити це дуже складно…

Що з Метью?

У хлопця немає симптомів грипу, застуди чи навіть мононуклеозу, яким мама виправдовує його відсутність у школі. Справа у тому, що Метью боїться… мікробів, яких відчуває/уявляє майже скрізь. Хлопець більш за все на світі боїться захворіти та нашкодити іншим. Нав’язливі думки переслідують Метью, і йому від них страшніше, ніж від справжніх злочинців. Тому у його кімнаті – стерильна чистота, а всі інші місця Метью вважає небезпечними. Навіть їжу мама «доставляє» до його кімнати у вакуумній упаковці, а у «найгірші» дні хлопець вимиває все в домі до стану, коли хлорка роз’їдає йому руки. Хлопець відчуває себе безмежно самотнім та нещасним, сам не усвідомлюючи цього.

«У кутку високо над моїм ліжком є клаптик шпалер, який, якщо подивитись на нього під певним кутом, схожий на лева. Тільки не на лютого «короля джунглів», а на кумедного желейкового лева. Він має неслухняну гриву, довгого плаского носа й напівзаплющене око – візерунчасті шпалери десятирічної давності з надцятьма шарами емульсії ще й, певно, не таке з тобою вичудять. Деколи я з ним балакаю. Я знаю, що теревені з неживими предметами – трохи того, але не сумніваюсь, що десь на світі є посібник і там написано, що зі мною відбувається щось цілком нормальне».

Під ліжком Метью тримає секретну коробку, але замість дріб’язку чи скарбів там – багацько пар стерильних медичних рукавичок. Хлопець боїться рукостискань та обіймів, свого кота, усього на світі. Звичайно, так жити дуже важко. А визнати, що тобі потрібна допомога – ще складніше.

«Містер Дженкінс вернувся з пробіжки. Звернув на свою алейку, опустивши голову, але раптом побачив мене. Піт стікав по його лиці, а він стояв руки в боки, і міряв мене поглядом.

Щоб скоротити можливі ризики для здоров’я, я мав на собі: сорочку на довгий рукав, застебнуту до самої шиї; джинси; шкарпетки; гумовці; дві пари латексних рукавиць (лишилося вісім пар). На вулиці було плюс тридцять два. Я трохи запарився.

– Що ти вічно витворяєш, Корбин? – сказав він і, з відразою похитавши головою, зайшов до хати».

Малий детектив, або Стати переможцем для самого себе

Що робити, коли кожен із тих, хто живе поряд, здається тобі підозрілим та може виявитися злочинцем? Які секрети приховують за сімома замками твої сусіди? І які таємниці минулого ховаєш від усіх ти?

Хвацька, динамічна, інтригуюча, цікаве-е-езна повість! У ході розгортання сюжету читач зможе відчути себе справжнім детективом: побудувати власну версію вчинення злочину та зрозуміти, хто ж насправді викрадач!

Старенька Ніна, моторошний будинок якої відлякує дітлашню?

Джейк Бішоп, місцевий розбишака та грубіян?!

Похмура Мелоді Берд?

Чи вчитель-булер містер Дженкінс?!

Чи можуть виявитись поганцями ті, на кого ти б подумав в останню чергу?! І чи може сам Метью бути причетним до викрадення?!

«– Ну ж бо, ну… Ви маєте це побачити! – сказав я.

Інспектор Бредлі спочатку подивився на шибку, потім підійшов ближче до дверей і, нахилившись, глянув на неї скоса. Він на мить завмер, а тоді вихопив з-за пояса рацію і спішно в неї заговорив.

Я сів, повільно видихнув і усміхнувся сам до себе, дивлячись на око Лева-зі-шпалер, яке лежало на моїй долоні. Я відчував неймовірну полегшу.

Він побачив його….

… У краєчку вікна, помітний лише скоса і тільки тоді, коли сонце стоїть на небі там, де треба, був липкий відбиток дитячої руки».

Ця історія допоможе дітям/підліткам, які страждають від ментальних, емоційних та психологічних захворювань усвідомити, що вони – не самотні. Навчитися приймати та поважати, любити себе якими вони є та з підтримкою рідних побороти хворобу або, принаймні, відчутно зменшити її прояви.

Значний відсоток дітей мають надмірну тривожність чи клінічну депресію, фобії та прояви нав’язливих думок/станів, але інколи навіть не можуть у цьому комусь зізнатися, боячись неприйняття з боку інших…

Навчальні заклади та освітній процес не адаптовані до роботи з дітьми, які постійно відчувають сильну тривожність чи мають фобії. І одним із кроків на шляху до усвідомлення нагальної проблеми стають не тільки наукові, а й такі художні тексти, які показують, що навіть з тривожними розладами можна жити яскравим, насиченим життям та допомагати іншим.

Багато в чому те, якими ми стаємо, визначає наше дитинство. Але ми можемо усвідомити, що людина – це більше, ніж набір обставин та досвіду. В наших силах – змінити життя на краще. І навчитися танцювати під дощем.

«– Послухай мене, Метью. Послухай, що я тобі скажу, і ти все зрозумієш.

Я чекав. Вона наморщила чоло і ще сильніше стиснула моє зап’ястя.

–        Ніколи не чекай, поки буря мине. Сміливо іди вперед і танцюй під дощем».

 

Авторка розкриває ще багато питань та проблем, які вигулькують поміж рядків тексту: тема самотності дітей, браку батьківської уваги, невміння батьків обговорювати з дітьми емоційні проблеми, цькування не тільки між однолітками, а й у стосунках типу вчитель/учні…

Літературний дебют Лізи Томпсон пройшов напрочуд вдало, тому чекаємо на переклади й інших книг цієї письменниці!

«Одного дня я мрію спуститися сходами й міцно обійняти маму.

Напевно, вона розплачеться, тому я дам їй час заспокоїтись, а сам піду пошукаю тата. Лясну його по спині й запитаю: «Ну то що – зіграємо в більярд?»

Мама приготує для нас смачну печеню на вечерю, час від часу визираючи на веранду – як там наша гра. Потім ми сядемо за стіл і Найджел муркотітиме й тертиметься об мої ноги, дуже радий мене бачити. Ми всі понаїдаємось і попадаємо на диван дивитись якусь стару комедію й реготати.

Ось така моя мрія.

Ось яким я хотів би бачити своє майбутнє.

Я хочу спуститись на перший поверх і повернутися до життя».

Книга виходить за підтримки Creative Europe.