Коли дорога перша-ліпша дрібничка — що й казати про пам’ятне. Подарунки від тих, кого люблю. Речі, які належали близьким або нагадують про щось хороше. Могла би — зберегла все-все бабусине. Будинок теж. Я накрила б його ковпаком, щоб не розгубити її голос, її запах і наші спогади…

Віржіні Грімальді — французька письменниця, яка вміє писати так пронизливо, щемливо й душевно, що кожна її книга стає близькою та дуже цінною для читачів, які бажають віднайти спокій, відпочинок із гарним романом. Книги авторки про людські долі, непередбачуваність життя та пошуки себе в цьому житті. Вони перекладаються багатьма мовами, здобувають численні літературні нагороди та високі оцінки читачів і критиків.

«Хороше життя» — роман, який надихає цінувати кожен момент життя. Хороше життя — це не ідеальний сценарій, а мистецтво проживати навіть складні моменти з безумовною вдячністю та сміливістю рухатися далі. «Хороше життя» Віржіні Грімальді — історія про двох сестер Емму та Агату, які після втрати найдорожчої, найріднішої серцю людини — бабусі зустрінуться вдвох у будинку дитинства, спогадів, любові. Сестри Делорм будуть намагатися віднайти себе, спокій та розуміння як рухатися далі у світі. А також вони знаходитимуть ключики, які зможуть відкрити знову серця одна одної після довгої розлуки.

«Емма втупила очі в дорогу, тоді відчула на собі мій погляд і розтанула. Всміхнулася мені, я — їй. Ми вже такі, типу, дорослі, такі різні. Але досі рідні. Сподіваюся».

«Наша улюблена гра в мовчанку. Перемагала Емма, я на стіну лізла. Кричала, плакала, трощила, що під руку попадало. А вона все тримала в собі».

Сестри не спілкувалися досить довго й ця зустріч у будинку бабусі знову перевертатиме їх спогади, почуття.

«Може, сказати нічого — ну або стільки всього, що не знаємо, з чого почати. П’ять років випали з життя».

В романі «Хороше життя» буде паралельно описуватися теперішній час і деякі спогади, гарні й не дуже, з дитинства, юності Емми та Агати. Читач зможе краще зрозуміти відчуття, почуття та вчинки сестер. Багато чого довелося пройти сестрам, формуючи свої характери і світосприйняття.

«Я розтуляю рота — нагадати про лупцювання до крові, битий посуд, істерики, зачіпки, погрози вкоротити собі віку, — але нічого не кажу. Ми хоч і росли разом, спогади в нас різні, саме цього я домагалася. Щойно могла, відводила її в кімнату і врубала музику, щоб заглушити крики. І хоч Агаті теж перепадало — взяти удар на себе не завжди виходило, — мені, як не крути, велося важче».

Але бабуся і її будинок завжди були такою собі спокійною гаванню, де можна зупинитися, заспокоїтися, поплавати в безмежній любові як в океані. А коли бабусі не стало, сестри зрозуміли, відчули, що час стати ще більшим прихистком одна для одної в цьому світі.

«Бо те, що нас пов’язує, сильніше за всі чвари і тривкіше за розбіжності. Тепер я відчуваю це і не боюся».

Фінал книги «Хороше життя» Віржіні Грімальді взагалі здивує своїм несподіваним поворотом, розв’язкою, але ще раз доведе, що попри все, варто зберігати вогник любові до рідних і всього світу всередині, цінувати кожну мить, любити це життя, щоб не траплялося і робити його хорошим, адже іншого просто не буде!