Всі ці непорожні місця

Ці жінки не плачуть, але відсутність

плачу страшніша за плач

Анна Грувер

Анна Дерман та Сара Берг.

Перша живе з дідусем, якого називає Шаша, прогулює школу, грає на гітарі та курить на підвіконні. Друга пише щоденник, закохана у хлопця, на ім’я Льоня, створює колажі та має порушення зі слухом.

Це могла б бути історія про подруг, але їх розділяє більш ніж сімдесят років. Це могла б бути історія про підлітковий неуникний бунт, дорослішання і примирення. Але це історія про втрати. Про рани, про невимовний біль, про порожні місця, які мусять бути заповненими, щоби рухатися далі.

#анна

Головна персонажка твору – Анна. Авторка книги також Анна. І частково роман є автобіографічним.

Анна Дерман зі своїм дідусем на початку війни покидають Донецьк. Втрата дому – це одна з головних втрат Анни.

Анна живе без батьків На сторінках книги вони появляються тільки схематично, але, що важливо, відсутність їх, особливо матері, відчутна протягом усієї історії. Мати дівчини присутня тут своєю відсутністю.

Анна Дерман самотня. Єдиний її справжній друг скоїв самогубство. Анна намагається знайти відповідь – чому. Але всі навколо непорушно граються у мовчанку, забувши, витіснивши, пригальмувавши емоції, які означають втрату близької людини. Усі, крім Анни.

Анна Дерман – музикантка. Вона грає на гітарі. Вона змагається на конкурсах. Вона перемагає і програє. У неї є вчитель – Марк Георгійович. «Це тривало рік. До війни. Я не знаю, якими словами про це казати, я нікому… не існує таких слів, мені було тринадцять, коли… він, мій вчитель музики зробив зі мною… І я захлинулась». Після публікації книги Анна Грувер написала, що дуже хотіла б, щоби її роман прочитали ті, хто дозволяють собі переводити тему насильства над неповнолітніми в площину жартів або дискурсу «сама винна». Анна Дерман була невинною в тому, що з нею робили. Тому роман також про безпеку, якої можуть нахабно й жорстоко позбавити. Не тільки в межах власного міста чи домівки, а й в межах власного тіла.

У всій цій реальності, де переважають втрати, Анна все ж намагається знайти те, що могло б дати їй відчуття важливості. І знаходить, точніше знаходять її. Одного разу Анні приснився щоденник дівчини-єврейки. Дівчину звали Сара Берг.

#сара

Сторінки історії Анни перервані сторінками з щоденника Сари. Вона вела щоденник з 1938 по 1941 рік. Інколи це чисто замальовки домашніх сцен, де граються в різні ігри молодші діти сім’ї Берг, де Сара закохана у хлопця Льоню і таємною бачиться з ним, де через безвихідь старшу сестру Сари Лею видають заміж і де ламається, втрачається емоційний зв’язок між сестрами. Однак за цими щоденниковими замальовками потужний пласт історії. Сім’ю накриває неминучість. Через декілька років всі вони будуть вбиті.

«Минав червень: і сонце ставало гірким на смак. Я померла».

Проте Сара не померла. Вона єдина залишилася живою. У історії Сари фігурує так званий Човен. Це місце, куди вона йшла, коли не мала себе куди подіти. Човен як прихисток і спокій. Човен як порятунок від смерті. Бо саме там дівчина була, коли прийшли по її сім’ю. Але чи вийшла з нього ця ж Сара?

Сара була глухою. Проте вона чула світ по-своєму. Через багато років копії її колажів з’явилися на виставці під чужим іменем.

#анна_і_сара

Саме тут – точка дотику двох дівчат, яких розділяють роки, але які так схожі між собою. Анна знає, чиї насправді колажі експонує ексцентрична художниця на виставці. Анна вирішує, що має розповісти правду.

Сара робила колажі. Анна також збирає до купи історії, спогади, розповіді, щоби нарешті побачити цілісну картину. І йдеться не лише про розкриття історії крадіжки й встановлення справедливості, тут, радше, і ця історія є лише частиною до колажу. Анна збирає по частинах своє життя.

Анна знає, хто допоміг художниці вкрасти твори – укладачка книги Галина Радчук. Анна знаходить Галину Радчук. Вона і є Сарою. Історії дотикаються. Колаж завершений.

Це книга про втрати. Дому, життя, сім’ї, власної цілісності та безпеки. Це книга про пам’ять та спогади. Книга про рани, які мають бути проговореними, щоби мати сили жити далі.