«Останні дівчата» — це перший детектив американського письменника, журналіста, редактора і кінокритика Тодда Ріттера, який пише під псевдонімом Райлі Сейґер. Книга розповідає про долю дівчини, яка змогла вижити у жахливу ніч, коли загинули всі її друзі. Квінсі намагається відпустити минуле, але саме воно тільки підступає до героїні все ближче і ближче…

Після виходу роман Сейґера став світовим бестселером, Стівен Кінг назвав його «великим трилером», а тепер книга вийшла українською у перекладі Романа Гардашука. Сьогодні пропонуємо почитати уривки з інтерв’ю Райлі Сейґера виданню «The Real Book Spy» і дізнатися, що про книгу розповідає сам автор.

 

ПРО ІДЕЮ КНИЖКИ

Я хотів дослідити життя «останньої дівчини» через багато років після того, як вона пережила немислиме. Я уявляв собі жінку через десять років після різанини масштабного фільму жахів. Вона створила для себе нове життя, яке здебільшого було побудоване на запереченні та заспокійливих. І саме тоді, коли вона думає, що покінчила з минулим, минуле повертається, щоб дати зрозуміти: не покінчено із нею. Це здалося мені ідеальним варіантом для психологічного трилера.

 

ПРО ПІДГОТОВЧУ РОБОТУ

Хотів би сказати, що мої дослідження полягали в тому, щоб сидіти і дивитися страшні фільми, але насправді підготовка була менш веселою (і менш цікавою), ніж це. Я більше займався пошуком дрібних фактів. Наприклад, як приготувати гарбузовий хліб, чи якою є відстань між Чикаго та Мансі, штат Індіана. Дуже нудні речі, які жоден читач зазвичай не помічає, коли вони є правильними. Але щойно ти допускаєш помилку у чомусь такому, її одразу помічають ВСІ.

 

ПРО ПРОЦЕС ПИСЬМА

Я обожнюю планувати і обдумувати наперед. Для мене найкраща частина написання книги — це фаза «медового місяця», коли я визначився з ідеєю і просто проводжу дні у своєму улюбленому кріслі за чашкою кави, не займаючись нічим, окрім роздумування про книгу. Хтось може сказати, що це поблажливо. Я ж кажу, що це необхідно. Мені потрібен час розумової обробки, перш ніж я зможу почати писати.

Потім я викладаю все, розділ за розділом, і намагаюся написати книгу якомога швидше. Тисяча слів на день для початку. Більше — коли я знаю, що наближаюсь до кінця. Якщо обставини змінюються — а вони завжди змінюються, — приємно мати такий план, який міг би повернути мене на правильний шлях.

 

ПРО ВПЛИВ ІНШИХ АВТОРІВ

Я впевнений, що всі, кого я коли-небудь читав, мали на мене вплив. Але на «Останніх дівчат»” безперечно вплинули автори, з якими мене порівнювали — почерк Ґіліян Флінн, вплив Меґан Еббот із додаванням Поли Гоукінз. Це не означає, що я думаю, ніби є близьким до їхньої ліги. Просто гадаю, що всі вони кружляли біля мене й тому стали основною ідей, коли я писав книгу.

Переклад — Мар’яни Гудзій