Нещодавно світ побачив графічний роман для дітей «Вересова міль» – яскрава історія про дружбу, пригоди, долання страхів та чари у винятковому художньому оформленні Оксани Були, творчині світу туконі. Ось що пише про книгу письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук Вʼячеслав Левицький:

***

Ця книжка – дуже потужний павербенк. У ній є все, що зараз потрібно кожній і кожному: оптимізм, тепло, свíтло. А головне – таке видання радує неймовірним зарядом фантазії, відчутної для читачів будь-якого віку.

«Вересову міль» варто назвати найбільш літературоцентричним твором Оксани Були. Ні-ні, тут, як і в циклі про Туконі, багато картинок, котрі заворожуватимуть милими персонажами та переливами відтінків. Якщо ж ви полюбляєте синьо-бузково-фіолетову гаму, то просто мусите зазирнути до такої новинки! Утім, по-перше, вона засвідчує чіткий перехід від вімельбухів до графічного роману. Власне, цій історії, компактній за обсягом, але насиченій подіями, пасувало б означення «графічна повість». По-друге, авторка, тонко володіючи мовою візуального мистецтва, усвідомлює цінність сюжету. Незайве наголосити: Оксанині малюнки в книжці продумано нюансовані та багаті на експресію. Одначе для Були хороший комікс не зводиться до них або вигуків у репліках-«хмаринках» й усталеної пригодницької формули, якій підпорядковуються герої. Письменниця дбає про деталі оповіді та риси внутрішнього світу персонажів не менше, ніж про довершеність ілюстрацій.

 До речі, про героїв. Міль – образ у принципі неоднозначний. Звісно, усіх утомлює передбачуваність казкових красунчиків. Але каверзних комах, здавалося б, важко показати не те що привабливими – просто цікавими. Оксана Була взялася за складне завдання й гідно впоралася з таким викликом. Очевидно, її секрет полягає в умінні мислити про цілісний художній світ. Причому про світ, не відірваний від нашої реальності, хоча непідвладний повсякденним забобонам і побутовій логіці. Справді, приголомшує те, якими зворушливими, тендітними, живими вийшли молі в «графічній повісті». У всіх крилатих персонажів є прикметні біографії (небліді та нешкідницькі!), а на додачу – промальованість найлегших порухів, гри жестів, навіть міміки.

Як підсумок, авторка уникає заяложених прийомів, розгортаючи історію про самоусвідомлення молі, розкриваючи таємниці світла та кольорів, примножуючи свою міфологію природи. Навіть нібито звичні подробиці набирають обʼємності завдяки настанові на унаочнення чуда. Між іншим, ви певні, що знаєте рецепти чаю, котрі до вподоби привітним їжакам?..

Колись я вже казав: в Україні неминуче повинен зʼявитися Туконі-парк, облаштований за зразком Країни мумі-тролів у Наанталі чи Юнібаккену у Стокгольмі. Такий, у якому індустрія розваг працюватиме на літературних героїв Оксани Були й робитиме їх іще ближчими. Тепер очевидно: вечірню програму там становитимуть прогулянки від вересової галявини до дивовижного явора, філософічні та з вишуканими світловими ефектами. Хай так і буде після Перемоги!

І ще. Читачі «Вересової молі» можуть повірити в просту, хоча й парадоксальну, річ. Блекаути – не лише драматичні наслідки війни. Електрику вимикають, зокрема, для того, щоб у сутінках чарівні комахи збирали якнайбільше кольорового пилку до своїх ліхтариків та ставали хоробрішими.