Шмарклі? Бу-е-е-е-е! Зелене, огидне, липке. Не те, що СЛАЙМ, еге ж? (Мама не погодиться).

Іржа? Мало що є неприємнішим за іржу, як на колір, так на дотик. Ну, за смак не скажу, але не пробуйте. Вона неапетитна.

Масне, як жир. Шершаве, як накип у чайнику. Липке, в’язке, смердюче, на вигляд неприємне – що ж може бути цікавішим, за огидні речі, що нас оточують?

Звісно, ніякі вони не огидні. Це просто ти, любий читачу, ніжний.

А! Не ніжний? Перепрошую. Тобі цікаво самому зробити пухкі шмарклі із бури і татової піни для гоління? Чи зчистити іржу з цвяха? О! Тебе зацікавили цвілеві грибки і ти готовий стати до лав винахідників антибіотиків?

Тоді ця книжка для тебе. Купа дослідів про найзвичайнісінькі, найзвичніші речі нашого життя, пояснення до них, бо ж хімія – це наука, а не якісь там фокуси, дослідження і науковий метод. Все це тут, у «Хімії огидних речей», яку написало трійко веселих авторів Маттіа Крівелліні, Валерія Бараттіні, Франческа Горіні. Вони запрошують у світ хімічних перетворень, взаємодій і науки.

Якби хіміки колись створили свій таємний клуб, вони б точно мали б таємний код. І це могло б бути питання: Скільки років слаймам? (і не кожен хімік відповість на таке питання без підготовки). Чи там, чому масло тверде ,а мило – ворог бруду? Особисто я точно вступила б у такий клуб.

А ти?