Щойно полиці книгарень поповнила чудова новинка — захоплива повість Тетяни Стрижевської «Різдвяний Бука». На її сторінках — вир дитячих пригод, мандрівка у часі і просто дуже добра, світла і щемка різдвяна історія, доповнена чудовими ілюстраціями Ярини Мозіль. 

Про ідею книги та її втілення читайте у розповіді авторки Тетяни Стрижевської.

Якось я гортала книжку з історії Києва і прочитала про духа, який забирав подарунки у неслухів на Різдво. Я подумала, що колись обов'язково напишу про Різдвяного Буку. Цій історії знадобилося більше п’яти років, щоб визріти. І ось – книжка у ваших руках! Тут багато пригод, чарів, є навіть мандри в часі. Але мені важливо було за тими пригодами не загубити головного. Я хотіла, щоб діти читали і впізнали в героях самих себе. Тому тут зображена дружба, як вона є – з жартами, витівками і сварками. Школа як вона є – з класними вчителями (і не дуже класними), з хорошими однокласниками (і не дуже хорошими). Усе, як у житті!

Це не автобіографічна повість, але дещо особисте в ній є. Наприклад, мій тато теж був військовим, як і тато Власика, головного героя. Власик страшенно за татом сумує і понад усе хоче, щоб він був поруч… Не спойлеритиму, чи здійсниться бажання Власика. Просто натякну – це ж добра різдвяна книжка, де навіть неможливе – можливе.

Це справжня магія – писати дитячу книжку: можна навіть здійснювати свої бажання на її сторінках. Я безліч своїх здійснила у «Різдвяному Буці». Наприклад, мені завжди цікаво було подивитися, як у позаминулому сторіччі у Києві святкували Різдво. Вуаля, у повісті є мандрівка в часі! Я хотіла собаку-самоїда – тому у Таськи, подруги головного героя, є такий пес! Я мрію, щоб ми пам’ятали наші традиції – відтак у тексті з’явився Дідух, теж забутий старовинний дух.

Я завжди за магію, пригоди й отаку багатошаровість у дитячих текстах. Сподіваюся, «Різдвяний Бука» знайде своїх читачів.