Герой книги Лу Пікок «Кепський день містера Брауна», що вийшла за підтримки Creative Europe, — поважний і заклопотаний тигр, який ніколи не випускає з рук свій портфель. Там у містера Брауна знаходяться дуже важливі речі. Настільки важливі, що коли тигр губить їх, то ладен на все, аби знайти і повернути, бо інакше навіть заснути не зможе. Герой женеться за портфелем протягом усієї книжки, і лише наприкінці читачі дізнаються, що ж саме було всередині…

Це особливе дитяче видання покаже маленьким читачам, що кожному вартує мати свій портфель або валізку з найважливішими речами. І цю валізку не обов’язково носити в руках — вона може бути уявною і містити не реальні предмети, а слова, спогади й навіть обійми! Про це, а також про ілюстрації в дитячих книжках та унікальність «Кепського дня містера Брауна», розповіла під час онлайн-обговорення книги психологиня і психотерапевтка Вікторія Горбунова.

***

Момент, коли самі картинки та ілюстрації дають можливість зачепитися за себе і дати поштовх фантазії, надзвичайно класний. Я завжди любила розглядати книжки. Думаю, що ми всі стикалися з розчаруванням, коли виростали, і в книжках ставало все менше картинок. Так сумно, адже це стає певним критерієм дорослішання, коли ти можеш читати книжки із самими лише буквами. Навіть зараз, дорослою, я дуже люблю, коли в книжках є ілюстрації. Завдяки цьому книжку можна використати в різний спосіб. Вона стає розвивальним інструментом для батьків. Наприклад, спочатку можна спробувати прочитати книгу, не показуючи ілюстрацій, і запитати малюка, як, на його думку, виглядають герої. Можна спробувати їх навіть намалювати. А потім відкрити книжку і подивитися: такі вони, чи уява намалювала по-іншому. І це завжди дуже класний спосіб! Спочатку я щось уявляю, а потім дивлюсь на це і розумію, що воно може виглядати по-різному. Тобто можна подорожувати глибше, виходити за межі історії. Ілюстрації завжди пропонують фон для історії, але разом із тим дають можливість пофантазувати, що могло статися ще. Ну і, звісно ж, їх можна використовувати, щоб поговорити про емоції.

[...]

На основі книжки «Кепський день містера Брауна» можна робити багато всього. І не лише з дітьми, а й із дорослими. Така валізка точно має бути в кожного з нас. Про це можна багато говорити і думати. Навіщо містеру Брауну ці важливі речі? Які важливі речі потрібні тобі? Для чого саме? Можливо, щоби впоратися з тривогою або сором’язливістю. Можливо, щоб почуватися вільніше в певних ситуаціях. Можливо, ще для чогось.

У психотерапії ми називаємо це «валізкою інструментів». Завданням психотерапевта є не лише допомогти кожному клієнту, а й разом скласти валізку інструментів, яку він братиме зі собою після кожної сесії і по завершенні всього процесу терапії. І в цій валізці є дуже різні речі. У ній може бути спосіб, в який ти скажеш «ні». Може бути медитація. Може бути спосіб побороти недобрі думки, які лізуть в голову. Там може бути багато-багато інструментів. Від «подихати» до»подумати в інший спосіб». І, власне, такі інструменти є надзвичайно важливими. Це певний мастхев-перелік для дітей і дорослих.

Наприклад, що ти можеш робити, коли тривожишся? Що можеш покласти у валізку, аби воно захищало тебе від тривоги? Діти можуть обрати що завгодно! Це можуть бути реальні речі, які фізично можливо кудись взяти. Від навушничків із музикою до шоколадки чи навіть апельсинових шкоринок, аби вдихнути їхній запах, коли нападає тривога. Це допоможе перемкнути мозок. У кожного має бути свій особливий набір важливих речей.

Можна також вийти за межі книжки і говорити не лише про конкретні речі, як у нашого героя містера Брауна, а й про нематеріальне. Наприклад, у цю валізку можна покласти добрі слова від мами і думати про них, коли йдеш до школи чи зі школи або коли під’єднуєшся до навчання через Zoom і не знаєш, що тебе чекає. Можна покласти поцілунки, обійми, якусь словесну формулу, як-от «не вір думкам, які кажуть, що ти не справишся» або «не кажи, що не знаєш, а кажи, що навчишся». Туди можна покласти величезну кількість речей, які є не предметами, а стосунками. Або предмети, які в певний спосіб ці стосунки передають. Наприклад, ведмедик, якого сплела мама.

Тому це не просто валізка речей, а валізка інструментів. Завдяки містеру Брауну з дитиною можна проговорити, що носитиме із собою саме вона. А також проговорити, для чого вона братиме ці речі. Від тривоги візьму ось це. Від сором’язливості — це, а від важких думок щось інше. І так з’явиться абсолютний інструментальний набір. Словом, на основі цієї книжки ми побудували вже цілу психотерапевтичну схему для домашнього використання :)