Світлана Ройз, дитяча на сімейна психологиня, авторка багатьох книжок, зокрема «Таємниця Життя та смерті» та «Ключі сили», розповідає, як правильно говорити з дітьми про людей з інвалідністю та ділиться переліком книжок, фільмів та мультфільмів, які допоможуть проговорити цю важливу тему з своєю малечею. Наприкінці матеріалу авторка також ділиться невеличким анонсом книжки «Сміховисько», що готується до друку у Видавництві Старого Лева. «Ми зараз постійно зустрічаємо людей на кріслах колісних та з протезами. Якщо це військовий і ми зустрічаємось поглядом, я спокійно дивлюсь в очі, прикладаю руку до серця і трохи схиляю голову на знак вдячності. І вчу цього доньку. Нам важливо говорити з дітьми про те, як поводитися з людьми з інвалідністю. Щоб вони не відчували надмірної уваги, а відчували нашу повагу».

1) Це потрібно робити ДО того, як діти будуть проявляти цікавість.

2) Потрібно самим усвідомити свої почуття — тоді ми зможемо допомогти їх усвідомити дитині. Нормально і дорослим відчувати страх та біль. І не знати, як реагувати.

3) Для дитини до 7 років природно питати про щось вголос, бути безпосереднім в реакціях. Насправді краще, якщо діти нас запитають про те, що для них незрозуміло. Але важливо, щоб це було не в присутності людини, якої це стосується. Тому краще говорити заздалегідь.

Нещодавно в розмові з дівчинкою 4 років я наводила не дуже коректний приклад, але зрозумілий для дитини. Питала, чи бувало таке, що з її улюбленою лялькою відбувалось щось сумне. І вона дуже хотіла її врятувати і полікувати. І замість втраченої ніжки чи ручки брала деталі, що залишились від інших ляльок. Людям, які втратили кінцівки від хвороби, аварії чи війни — допомагають протези — спеціально для них розроблені засоби, що можуть замінити руку чи ногу.

Що можна сказати і зробити, говорячи з дитиною:

- Під час війни багато людей втратили кінцівки. Це боляче і страшно, і людині потрібно вчитись заново ходити, рухатись. Вчитись тому, що вона раніше вміла, а можливо, коли вона повертається додому, змінювати життя, наприклад, міняти професію. І їй потрібно багато сил та мужності і підтримки, щоб це зробити. Для того, щоб люди могли знов бути рухомими, винайшли спеціальні засоби — вони називаються протези. Протези бувають дуже різними. На деяких можна танцювати, бігати, стрибати і навіть відчути доторки. (Я показувала фотографії)

- Іноді люди з інвалідністю (ми одразу називаємо саме так) пересуваються на кріслах колісних. Уяви, як їм може бути незручно підійматись в ліфті, заходити в транспорт та магазини. І нам потрібно зробити наші дороги та міста такими, щоб всім було комфортно.

- Коли ми зустрічаємо когось, хто виглядає для нас незвично, нам хочеться його роздивитись. Але для самої людини це може бути неприємно. Тому намагайся поводитись природно. Перед тобою людина. Незвично — не означає небезпечно чи погано.

- Якщо ми бачимо людину — воїна — з протезом чи на кріслі, ми можемо виказати йому вдячність — сказати дякую, чи прикласти руку до серця.

- Зараз ми можемо зустрічати багато людей без кінцівок. Дорослих та дітей. І їм важливо відчувати нашу підтримку. Як ми можемо це зробити? (Важливо долучити дитину до роздумів)

- Якщо у тебе будуть питання — став мені, будь ласка.

Що нам може допомогти ввести дитину в цю тему:

- ПУМ (на головному фото) — герой Іскорка на кріслі колісному з театру суперсил (це проєкт UNICEF Ukraine з ляльковим театром, сценаріями, казками та в майбутньому мультфільмами). Можна подивитись за посиланням

- Герой терапевтичної книги Тані Стус «Таємні історії маленьких та великих Перемог» — в одній з глав «Історія, яку розповів біль». Головні герої - військовий і його «біль».

- «Чи легко жити циклопам» — Олександра Шатохіна . Дуже добра «інклюзивна» книжка.

- «Кожна грудочка землі» — Ольга Войтенко. — Батько головної героїні повертається після поранення на війні додому. І вчиться заново ходити на протезах. (а потім бере участь в змаганнях з бігу)

- «Різдвозавр» — Том Флетчер (головний герой Віл'ям на кріслі колісному)

- Я не читала сама, але мені дуже радили книжку «Світ без меж» Анастасії Степули. Книга для дітей та дорослих про різноманіття та рівність

- Герой мультсеріалу «Вулиця сезам»

- Герой 7 сезону «Щенячого Патруля»

- Герой мультсеріалу «Мопсики-приятелі»

- Мультфільми серії «Як приборкати дракона». (головний герой Іікінг з протезом ноги та Беззубик з протезом на частині хвоста. Стали вожаками для людей та драконів)

- Мультфільм «В пошуках Немо» (головний герой - рибка Немо народився з маленьким плавничком)

- Короткометражний мультфільм «Скарлетт» (про дівчину, у якої після хвороби було ампутовано ніжку. І яка знов почала танцювати і стала допомагати іншим)

- Короткометражний мультфільм «Подарунок». Про те, як мама подарувала синові песика з трьома лапками. І як песик зміг допомогти хлопцю.

- Короткометражний фільм (12+) «Цирк метеликів», 2009 рік. Головну роль там грає Нік Вуйчич.

Картинка до цього допису — ілюстрація художниці Наталі Сороки для моєї нової книги для дітей. «Сміховисько». Книга має вже скоро вийти в Видавництві Старого Лева . Книга про дівчинку, що відновлюється після випробувань війни. Це невеличка частина, якою я зараз вирішила поділитись до виходу книги з дозволу видавництва про те, як дівчинка зреагувала на протез, який побачила у знайомої.

«...— Мені не подобається жаліти себе. Що я, інвалідка якась, — сказала я злісно, випручуючись з її обіймів.

Мені здалося, що Соломія Ігорівна на якусь мить ледь стиснулася від цих слів.

Вона подивилася мені спокійно і серйозно прямо в очі і сказала:

— Отож. Важливо не жаліти, а співчувати. Правильніше казати не «інвалідка», а «людина з інвалідністю».

Вона встала, не знаю, спеціально чи ні, поправила свою довгу спідницю. І я побачила, що під спідницею в неї протез!

Зараз я часто бачу на вулиці людей з протезами. Мама просила не розглядати їх, не показувати пальцем, щоб не ранити цікавістю. Я знаю, що таке протез. Коли в людини нема руки чи ноги, замість них ставлять замінники — протези.

У неї протез!!! Ось чому вона так дивно ходила по сходах...

Вона спокійно вела далі:

— Ти хочеш мене про щось спитати? Не хвилюйся, я не образилася на тебе. Точно не образилася. Але іншим людям може бути неприємно. Про нас кажуть «людина з інвалідністю», тому що ми б хотіли, аби в нас бачили людей, я — людина, а не біль.

— А вам боляче?

— Вже давно ні. Та часом болить місце, де була нога.

— Вибачте, я не хотіла вас образити. Я не знала…

— Дитинко, якби ти знала, як важко образити того, хто давно вирішив не ображатися. Але дякую! А ти зараз на мене дивишся з жалістю чи зі співчуттям? Не зрозуміла? Коли ми дивимося з жалістю, ми дивимося на те, чого в людини нема, нам хочеться сказати їй «бідненька». А коли зі співчуттям, ми бачимо те, що в ній є. Її силу. Ми поважаємо її, але жаліємо про те, що їй довелося пережити. Жалість забирає сили. Співчуття дає підтримку. І це стосується не тільки людей з інвалідністю....

— А можна, я запитаю, тільки не ображайтеся.

— Кажи.

— Як ви можете бути такою радісною і веселою, танцювати, коли у вас таке?

— Ну, яке таке? У мене просто нема ноги. Але я Жива! Ніхто не може забрати в мене силу, радість, мою любов. Вона у всій мені...»

Сил нам всім!