Бувають книжки на 600 сторінок, що не вартують і однієї глави. А бувать Книги, вага і сенс яких виходить за межі навіть 127 сторінок. «Шелест бамбукового гаю» належить саме до другої категорії.

Збірка короткої прози та щоденникових записів українського журналіста Станіслава Асєєва схожа на кіно, яке транслюють у маленьких кінотеатрах. Камерні історії, глибокі сенси та особлива увага до форми і змісту – ці риси об’єднують кожне з оповідань. Водночас кожне з них вирізняє унікальність задуму, професійне володіння словом та метафоричність ситуацій і героїв.

Але перейдімо ближче до конкретики.

 

Хто такий Станіслав Асєєв?

Для розуміння змісту оповідань слід брати до уваги контекст подій з життя самого автора. Станіслав Асєєв народився в Донецьку, але дитинство провів у Макіївці. У студентські роки перебрався назад до обласного центру. Після випуску Станіслав вступив до лав Французького іноземного легіону – військової складової армії Франції. Згодом повернувся до України.

Станіслав мріяв бути письменником та видаватися. Проте був нюанс, про який він писав у своєму щоденнику:

«Письменник – найгірша з професій: і платять мало, і піти неможливо».

Тому час свого шляху літературними сходами майбутній письменник встиг попрацювати на різних роботах в Донецьку: вантажником, стажистом у банку, копачем могил, продавцем-консультантом.

Популярність Асєєв здобув у прикрий спосіб. Від початку війни на сході України Станіслав залишався у Донецьку та співпрацював з медіа «Дзеркало тижня» та «Радіо Свобода», об’єктивно висвітлюючи ситуацію в місті. Після окупації чоловік залишився в епіцентрі подій та відхилив усі пропозиції щодо евакуації на підконтрольні Україні території. Для нього було важливо правдиво висвітлювати дійсність та фіксувати злочини окупаційної влади.

Очевидно, довго правду в новоутвореній «ДНР» терпіти не стали. Тому у 2017 році Станіслава затримали за звинуваченнями у «шпигунстві». Тільки у грудні 2019 року чоловіка вдалося визволити з полону в межах обміну «76 на 127».

Чимало автобіографічного Станіслав вклав у 13 оповідань, представлених у книжці «Шелест бамбукового гаю». Розуміння подій з життя автора – ключ до прочитання кожної з історій. Зупинімося трохи детальніше на короткій прозі.

 

Краса і туга в прозі Асєєва

Скажу одразу: я не люблю оповідання. Як на мене, авторам рідко вдається розкрити персонажів та сенси написаного. З роботами Асєєва все навпаки. Кожне оповідання – маленька історія великого життя. Кожна розповідь – привід задуматися. Кожному – про своє.

Окрім оповідань, у книжці також представлені два есеї: «Есей про вікно» та «Абрикосовий есей». Перший висвітлює окупований Донецьк у 2015-2016 роках з його згаслими вогнями та надіями зберегти світло всередині одне одного. У другому Станіслав згадує кримські канікули та те, на що перетворився півострів за часи його анексії.

Також у збірці є казка (проте зовсім не дитяча) про тріумф добра над злом і силу допомоги. Асєєв додав історії і з філософськими питаннями про сутність людини та її мети у цьому світі («Про що мовчить Пігмаліон», «Що сталося з Джері Томсом» та «Театрал»).

Що мене підкорило майже в кожному з оповідань? Щирість, автобіографічність та краса, поєднана з сумом. У прозі Асєєва простежуються меланхолійні настрої. Їх автор передає у вчинках героїв, їхніх роздумах та навіть обраних для розповіді локаціях: окупований Донецьк, в’язниця, гірські схили, на яких самотньо розкинулись дерева, та нічне шосе, що стане місцем смерті для героїні.

 

Станіслав Асєєв і його щоденник

Як я вже писала, для прочитання щоденників автора потрібно розуміти контекст його життя. В «Шелесті бамбукового гаю» надруковані записи Асєєва, що датуються 2014-2016 роками. Починаються вони сумнозвісним «парадом полонених», про який автор напише:

«Був на "параді полонених". Чекав гіршого. Документи перевіряють на кожному кроці. "Ополченець" погрожував прострелити коліно через відмову надати для огляду мобільний телефон, якого я справді не брав із собою. Донець вимер, чимось нагадує Прип’ять: головною вулицею йшли тільки ми вдвох, і це колись в мільйонному місті (на площі жвавіше). Особливо ефектний вигляд мало листя, яке котилося в цілковитій тиші. (Не враховуйте канонади)».  

Закінчаться сторінки щоденника лаконічніше:

«Був на похороні Мотороли: нічого подібного досі бачити не випадало». 

Між цими рядками – трохи більше двох років життя Станіслава в окупованому Донецьку. В щоденнику можна помітити, як стрімко змінювалось життя містян, їхнє ставлення до війни та звичних речей.

Деякі спогади Асєєва читати складно. Особливо зараз, під час повномасштабної війни, коли звуки вибухів знайомі кожному українцю. Вони б’ють по місцях, в яких досі не затягнулись рани. Але й цінність спогадів Асєєва саме у цьому: не дати забути. Щоб надалі не повертатись до помилок минулого, а йти в незалежне майбутнє.

 

Чи варто читати «Шелест бамбукового гаю»? Слід обирати кожному самостійно. Якщо вам до вподоби коротка проза або видані раніше книжки автора («Світлий Шлях: історія одного концтабору», «В ізоляції: Есеї про Донбас»), то й ця збірка знайде місце у вашому читацькому серці.

Але якщо ні (як і мені), то все одно варто спробувати познайомитись з автором через короткі оповідання. Як на мене, в них Станіслав Асєєв значно випереджає багатьох сучасних авторів.

Читайте, насолоджуйтеся та закохуйтеся в українську літеру та історичних постатей сьогодення!