Читаючи книгу, кожна людина акцентує на тих речах, які зачіпають саме її. І це правильно. Тим і красивий світ, що люди різні. Ділити їх відповідно до опозиції чорне/біле – марна справа, адже існує ще стільки барв і відтінків. У цьому 100% переконуються ті, кому потрапляв до рук детективний роман Діккера Жоеля «Правда про справу Гаррі Квеберта», що став доступним українцям завдяки «Видавництву Старого Лева». Писати про цей вид детективної літератури без підказок важкувато, та спробувати можна. У тексті йдеться: «Правда нітрохи не впливає на те, що почуваєш до людини. В цьому і полягає велика драма почуттів». Але будь-яку «Правду» треба відкривати наодинці. Я ж поділюсь лише тим, на що впав мій суб’єктивний наголос.

Варто зауважити, що молодий швейцарець створив такий життєвий калейдоскоп, який вабить, манить, затягує. Лише останні сторінки відкривають обличчя злочинця. А ще наприкінці самотньому читачеві хочеться ще хоч трішки подумки посидіти на пляжі в Аврорі, прокрутити в голові прочитане, почути крик чайок, відчути подих океанського вітру. І бажано під пісню Земфіри «Жить в твоей голове». Ця композиція емоційно підсилить післясмак кохання, яким пронизана сюжетна канва історії.

  

Про вчительську мудрість й учнівську вдячність

Двійко головних героїв: молодий письменник Маркус Ґольдман «у розпалі кризи чистого аркуша» після виходу першої книжки та його викладач-кращий друг-автор Гаррі Квеберт, у якого життя – неймовірна історія для захопливої книги.

Передісторія. Коли є задавака, котрий переконаний, що мусить бути неперевершеним, перед ним на коліна падатиме весь світ, а підкорення письменницького олімпу – лише справа часу, має з’явитися той, хто зіб’є пиху та навчить життя. Таким наставником для студента Маркуса стає викладач Берроузького університету Гаррі Квеберт. Він показує хлопчині, як треба писати, боксувати, а його мудрі слова заслуговують цитування: «Якщо ви ще не помітили, життя – річ безглузда. Хіба що ви самі постараєтеся вкласти у нього якийсь сенс і щодня кайлуватимете, щоб сягнути цієї мети». Ці чоловіки схожі. Їм прописано долею зіграти важливу роль один для одного.

 31 порада. Якось Гаррі сказав, що в 10 років кожен формується як дитина, у 20 – як доросла людина, у 30 можна стати чоловіком (або не стати), а 31 означає, що межу подолано. Якраз зараз Діккер Жоель перейшов цей рубіж. І він вкладає в уста Квеберта 31 пораду для майбутніх письменників. Є відчуття, що ця книга знакова для автора у всіх сенсах цього слова.

Окрема заувага щодо перекладу. Роман читають понад 30 мовами. У нас переклад здійснив Леонід Кононович. Стільки цікавих слів для пильного ока: либонь, ґречний, заґавитися, шкло, люстро, гаман, прошкувати тощо. Це розкішно.

  

НОЛА – синонім кохання

НОЛА – любов Квебертового життя. Визнаний, але самотній письменник закликає Маркуса не робити життя порожнім, а шукати кохання: «Зустріньте гарну дівчину і дайте їй шанс». На противагу є й таке визначення від надмір прагматичного адвоката: «Кохання – викрутас, вигадка чоловіків, яким не подобається власноруч прати свої шкарпетки!». Проте словами Гаррі можна апелювати, бо про це почуття він говорить часто: «Кохання – річ складна. Ох і складна. Найдивовижніше і водночас найгірше, що може статися з вами. Колись ви самі це збагнете. Кохання може завдати вам великого болю. Тому не треба боятися падати, а тим паче закохуватися, бо кохання – це чудово, але як усі чудеса, воно сліпить, і у вас болять очі. Ось чому потім часто плачуть».

  

Як писати, Гаррі?

Розділи йдуть у зворотному порядку. Кожен містить корисні поради письменнику-початківцю: треба забути про геніальність і просто нанизувати слова одне на одне; перший розділ має сподобатися читачеві, а другий повинен бути «гострий, ударний»; про те, що ви письменник, повинні сказати інші; треба вміти падати; автори зазнають удвічі більше любовних мук – від кохання і книжки; «прагнення свободи – це війна з самим собою»; писати лише вигадані історії; не збиватися з ритму; «перетворювати ідеї… на осяяння»; написання книги залежить «від усього»; текст може розчинитися в публічному просторі, треба пильнувати; любити свої поразки; повністю викладатися, адже «кожен матч і кожна книжка можуть виявитися останніми»; письменник має право писати про все; інколи слова безсилі, якщо нас не хочуть чути; наприкінці книжки треба підготувати для читача несподіванку; закарбувати визначні події («в Америки побачення з Історією» – прихід до влади Барака Обами); останній розділ має бути найкращим тощо.

Додам: коли бажання прочитати ще бодай один розділ змагається з любов’ю поспати, чи це не свідчення якості написаного? Завдяки гострому сюжетові, інформаційній насиченості та постійній інтризі роман прочитався на одному подихові.

«Якось Гаррі сказав: Надайте сенсу своєму життю. Життю надають сенсу дві речі: книги і кохання». Завдяки Гаррі я знайшов книги. Тепер шукатиму кохання».

Для мене всі крапки над «і» розставлено, але так хочеться завершити комою.