Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Цвик Олена

Книжка Ганни Городецької «Господь не любить веганів» з тих, яку читаєш на одному диханні. Вона не розкачує читача, одразу затягує з головою у… болото. Інакше й не назвеш історію молодої жінки, яка опинилася в пастці токсичних стосунків – родинних, інтимних та із собою. Парадоксально те, що героїні не дуже то й співчуваєш. Складно любити того, хто сам так палко себе ненавидить.

Жабу – так головна героїня називає себе у безкінечних внутрішніх монологах – важко описати. Не існує настільки відразливих людей, якою вона бачить себе: понищене волосся, сутула спина, вічно зимні долоні і стопи, шкіра вся у плямах та шрамах від порізів. Складно ідентифікувати й вік героїні. Насамперед, через її інфантильність. Про психологічну незрілість та неготовність до викликів дорослого життя говорить кожна сутичка (бій?) жаби з реальним світом.

Авторка книги тонко натякає, що перед читачем – доросла дитина. Наприклад, через установки, явно завчені з дитинства, які час від часу повторює жаба: «якщо не прикласти лід, посиніє», – так, мовчки, реагує героїня на те, що сестра наступила гострим підбором на їй на палець. І через постійне прокручування в голові травмуючих досвідів з дитинства – це буквально перекриває героїні горизонт, замикаючи її всередині власного маленького задушливого світу.

Незрілість жаби проявляється й у тому, як наполегливо (й, зрештою, успішно) вона шукає собі сексуальних партнерів, проте стосунків вибудовувати не вміє. Як наслідок, жаба параноїдально дотримується правил свого коханого-вегана: боїться з’їсти при ньому шоколадку, від нервів вихлюпує собі на сукню «шкідливу» каву, «не треба наганяти (на коханого – авт.), все-таки він завжди знав, як тебе втішити, жабо». Або одразу відрізає, ледь познайомившись із чоловіком: «усе, що пов’язане зі стосунками для мене давно втрачено».


То, може, й не хоче Жаба ніяких стосунків? Власне, що хоче. Стосунками Жаба марить. Точніше, – марить любов’ю. Щоб зрозуміти це, варто звернути увагу на флористичну лінію книги: рослини в’ються і сплітають хід розповіді, натякають й підказують. Згадка про їдкі тропічні квіти посеред українського мегаполіса натякає на отруйність стосунків з сестрою. Задушливий запах жасмину – на сповнене страждань дитинство, яке героїня в силу віку мусила відбувати день за днем, наче в ув’язненні. Бажання героїні посадити на вікні бегонії в акуратних горщечках – прагнення до ідилічного сімейного життя, наскрізь утопічного, яке може існувати лиш в її уяві. Кедри, якими марить жаба, є її власною алюзією на миті істиної любові, яку прагне повернути.

Не полишає відчуття казковості, магічності історії, що контрастує з урбаністичністю місця дії. Двох сестер – фею та жабу – наче вирізали канцелярським ножем зі сторінок дитячої книжки і приліпили на фото великого міста, поміж скляних новобудов, баків для сортування сміття, поштоматів, підземок метро та решти надбань цивілізації. На певну казковість вказують й гіперболізовано контрастні образи сестер: ідеальна фея – успішна в роботі та коханні, на шпильках і в мереживі навіть ходячи по власній квартирі; невдаха жаба – власниця цупких наглухо закритих суконь та низки психічних проблем.

У читача перед очима неначе постають образи-архетипи: «бабина дочка» та «дідова дочка». І нагода замислитися, що, можливо, і фея, і жаба є частиною життя кожного з нас. Хто ти сьогодні, у цій фазі свого життя: твій конверт з готівкою на полиці зараз повний, чи порожній? У холодильнику – дієтичний десерт в елегантній вінтажній креманці, чи вуглеводний напівфабрикат, який ти з’їси просто з обгортки, аби не бруднити тарілок? Вікна квартири напуцовані до блиску, чи немає сил навіть, щоб винести мотлох, що захаращує житло? І те, наскільки героїні книги дивують читача наприкінці книги нетиповістю своєї поведінки, лиш додає пекучої інтриги: у кого переродяться ці дві жінки?

Правду кажучи, хочеться копирсати форзаци, шукаючи сторінки з відповідями на запитання «що ж там далі?». Невже фея справді відійде від канону, не вчинить «як годиться», як має діяти чемна дівчинка? Невже жаба знайде омріяну любов, зав’яже з алкоголем та саморуйнуванням? І примари минулого відпустять їх? Так буває? Авторка залишає читача в роздумах, проте й у напрочуд світлому передчутті: травми й шрами мають здатність загоюватись, а жаб’ячу шкірку можна зняти й вдихнути життя на повні груди.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage