Вольфґанґ Амадей Моцарт, Леонардо да Вінчі, Альберт Ейнштейн, четвертий президент США Джеймс Медісон і сама мадам Габрієль Шанель власною персоною. У новому романі Доржа Бату, автора бестселерів «Франческа. Повелителька траєкторій» та «Моцарт 2.0», на вас чекають зустрічі з яскравими історичними персонажами. Але у Бату вони зовсім не схожі на людей з підручника історії – ні, це живі, веселі, сповнені енергії та любові до життя люди зі своїми перевагами та недоліками. Вони люблять і ненавидять, закохуються та сумують, цмулять шампанське та багато жартують. І повірте, ця книга настільки вітальна, що ви будете проживати всі ці емоції разом із героями.

«Коко 2.0» – це продовження роману «Моцарт 2.0», створеного 2020 року. У новій книжці ми знову зустрічаємося з Моцартом, який, нагадаю, якимось дивним чином перенісся з XVIII сторіччя до сучасного Нью-Йорка. У Нью-Йорк-Сіті знаний композитор знімає перуку, змінює ошатні оксамитові кюлоти на джинси, п’є чорну каву, не нехтує лайкою та… все ніяк не полюбить модне гуакамоле.

На перший план у романі «Коко 2.0» виходить інша історична постать – мабуть, найвідоміша у світі модна дизайнерка Коко Шанель. «Це Коко! Вона завжди говорить, що думає, а свої думки не завжди контролює!» – ця фраза, яку кидає на перших сторінках стара подруга Шанель, психотерапевтка Клоді, ніби готує нас до того, що нудно нам точно не буде. Адже в «Коко 2.0» ми зустрічаємося з однією з найхаризматичніших і найсміливіших жінок ХХ століття, яка за словом у кишеню точно ніколи не лізла.

Коко, як і Моцарт, також здійснює мандрівку в часі та просторі – і повертається в наш світ у 2006 році, опиняючись у шумному Нью-Йорку, вбрана у вишуканий Chanel Suit з білого твіду. Нью-Йорк елегантній француженці до смаку: вона поселиться в затишній квартирі на 5-й авеню, потоваришує з вишуканою дамою на французьке ім’я Стелла Дюпон, і стане таємно працювати у Домі Chanel, допомагаючи Карлу Лагерфельду створювати колекції (навіть надихне Дім на відмову від натурального хутра!). А ще (про це ми дізнаємося майже у фіналі) – зміниться раз і назавжди, перетворившись із тієї жорстокої, холодної Шанель, яку знає історія, на Коко, що вміє любити та прив’язуватися. Її найближчі друзі, Моцарт і дівчина з Івано-Франківська Стася, потраплять у халепу, і саме Шанель зробить усе, щоб допомогти їм та повернути друзів до Нью-Йорка.

За першою освітою Дорж Бату (колишній журналіст, що зробив карколомну кар’єру у Штатах та став спеціалістом із траєкторій космічних апаратів) – історик. Під час роботи над новими романами ця його іпостась виходить на перший план, тому левову частку роботи над книгами Дорж проводить у архівах, вивчаючи інформацію про своїх героїв. Так було з «Моцартом» – Дорж провів сім місяців в Бібліотеці Конгресу, досліджував біографію композитора, його звички, читав його листи та навіть знайшов інформацію про те, який у Моцарта був почерк і що він полюбляв на сніданок. У роботі над романом «Коко 2.0» помічниками йому слугували біографії Шанель, зокрема дуже відома праця – Chanel. An Intimate Life журналістки Лізи Чейн, яка зосередила дослідження саме на особистому житті дизайнерки.

«Шанель – одна з найскладніших персон, з якими я працював як історик», – розповідав Дорж в інтерв’ю для Vogue UA напередодні виходу книги. – «Я прочитав декілька біографій і зіткнувся з тим, що вони всі різні. Це спогади і Клода Деле, і Лізи Чейн. Різні вони тому, що сама Шанель створювала навколо себе легенди. Вона розважалася тим, що переповідала про себе журналістам різні побрехеньки. Є купа інтерв’ю, в яких одна інформація протирічить іншій, уявіть собі! Наприклад, дуже багато розбіжностей у свідченнях про її дитинство. Про матір, про батька – якого вона дуже любила і майже все своє життя поклала на те, щоб довести йому, що вона варта його любові».

Внутрішнім трансформаціям, які трапилися з Габрієль Шанель, коли вона повертається у майбутнє, автор приділяє цілий розділ. Він називається «Метаморфози Chanel» і занурює нас за лаштунки модного Дому Chanel. Так, у главі з красномовною назвою No More Croco for Coco ми дізнаємося, як у 2018 році з легкої руки Шанель Дім відмовляється від хутра та шкіри у своїх колекціях. Надихає на це Габрієль юна Іветта Дюпон – племінниця нової подруги Шанель Стелли. Дівчина допомагає Шанель зрозуміти, що світ змінився, отже змінитися має і Шанель. Саме з Іветтою Шанель, яка перенеслась з ХХ сторіччя у 2010-ті роки, обговорює нагальні теми – це фемінізм та юридичні права гомосексуальних пар, ставлення до fast fashion та екології, необхідність поважати працю будь-якої людини та забезпечувати нормальні умови праці з боку роботодавців. Дорж Бату зображує Шанель як складну жінку з непростим характером, самовпевнену та егоїстичну. Але водночас – геніальну особистість, яка відчуває час і завжди випереджає його, навіть потрапивши у майбутнє.

«Коко 2.0» – певною мірою присвята Доржа своїй дружині Ярині Жук. Ярина – успішна дизайнерка, яка зараз працює в найголовнішому ритейлері США, Target. Не буде перебільшенням сказати, що професійний шлях Ярини – це здійснення американської мрії. Приїхавши до Штатів разом із чоловіком майже 10 років тому, випускниця Львівської академії мистецтв твердо сказала: я не бачу себе ніде, крім моделювання й створення одягу. Модна індустрія – одна з найжорстокіших у світі, в ній шалена конкуренція та божевільні темпи роботи, але Ярину це не налякало. До власної мети – стати дизайнеркою та створювати одяг, що носитимуть у всій Америці, – Ярина йшла наполегливо. Закінчила Academy of Art University в Сан-Франциско, взяла участь у New York Fashion Week і зрештою влаштувалася дизайнеркою у Target і тепер «одягає пів Америки», каже її чоловік.

Тож нехай вас не дивує, звідки Дорж так добре знається на модних термінах і нюансах підготовки до показу, які вельми вправно описує у «Коко». Судячи з того, що він розповів мені в інтерв’ю, він проживає успіхи своєї дружини разом із нею, разом із нею безсонними ночами працював над підготовкою до NYFW два роки тому, облаштувавши майстерню для Ярини прямо в підвалі власного будинку в Міннеаполісі… Тож, коли Дорж напише роман про модний світ, давши змогу зазирнути за лаштунки цього красивого світу і нам, було тільки питанням часу.

Письменники, що пишуть романи про історичні постаті, полюбляють сакралізувати своїх героїв, виводячи їх монументальними і поважними, схожими на ікони. Але Дорж Бату цього не робить (навіть не зважаючи на те, що будує свої книги на фактах та документальному матеріалі). Натомість йому вдається дещо набагато важливіше – він наближує своїх безперечно великих героїв до нас, читачів ХХІ століття. Так, Моцарт любить поїсти та дещо вульгарно жартує (а в Моцарта і справді було жахливе почуття гумору, пишуть історики!), Коко Шанель лупить правду прямо в обличчя, іноді ображаючи нею людей, та полюбляє цмулити шампанське з ранку до вечора, а Леонардо да Вінчі іноді схожий на нудного старигана, який любить читачі лекції всім підряд. Але з іншого боку, вони прекрасні, ці великі люди, кожен по-своєму: не тільки геніальні, але й добрі, щирі, готові на все заради друзів та світлого майбутнього всього людства.

Подорожі у часі – це не новий для літератури прийом, але Дорж Бату використовує його у найгуманістичнішому сенсі. Цей прийом дає змогу Доржу розповісти захопливу, динамічну історію, сповнену подорожей та авантюр, та це тільки перший щабель. Найважливіше сховано за ним: подорожуючи в часі, герої опиняються у нових обставинах, мусять грати за новими правилами та мають змогу подивитися на себе з боку, усвідомити власні вади та зрештою змінитися. Але ми з вами – не герої роману і не маємо машини часу. Тож «Коко 2.0» ніби кричить нам: живіть тут і зараз, будьте відкритими до життя і людей навкруги.

Бо, як каже у фіналі мудра Коко Шанель: «не можна шкодувати про те, що вже сталось, і жити тим, що було колись. Треба залишати за спиною те, що заважає тобі йти вперед. І завжди приймати нове».

Дар’я Слободяник, редакторка відділу культури Vogue UA