Видавництво Старого Лева

«Подорож туди, де сніг»

30.08.2013

Поки ще літо і до морозів ще цілі неношені чоботи, светри й пальта, треба готувати сани, тобто книжки на зиму. Напишу про одну зимову книжку «Видавництва Старого Лева» — «Подорож Туди, Де Сніг» Марини Рибалко. Відразу скажу, що не розумію, навіщо писати всі чотири слова з великої літери, як велить англійська письмова традиція. Хіба що «Туди, Де Сніг» — це назва країни, але насправді це не так, тож назва з суцільних великих літер виглядає не зовсім доречно.

Але загалом книжку я проковтнула. Й оскільки я не велика фанатка фентезі, як ви могли завважити з добору книжок у цьому блозі, то й до сюжету й усього такого придиратися не буду. Читати було цікаво, захопливо. Є казкова історія, яка, щоправда, нагадує всі нескінченні подібні історії про фантастичні мандри у вигадані краї, але це й диктують закони жанру. Є в цій історії й українськість, втілена в амулеті у вигляді скіфського сонця, що дозволяє героям мандрувати між світами. Ну, і ще, звісно, сякий-такий київський простір, хоч його у творі й дуже мало. Але це теж — закони жанру.

Отож, герої. Традиційні, казкові. Тут узагалі все діється за Проппом. Є заборони, які порушують. Є розплата. Є помічники, є завдання. А ще є милий дракон Кульбабка, добрі й злі королі й королеви, пригоди — все те, що триматиме вас у напрузі від початку й до кінця.

Сюжетних ліній кілька. Є 8-річна дівчинка Марічка, яка через надмірну цікавість потрапляє у фентезійний світ. Є трійко друзів, один із яких перетворюється на кошеня, і ці друзі, ясна річ, вирушають на допомогу Марічці, адже сама вона додому не повернеться. Є лінія юнака-розбійника, який шукає своїх рідних і тимчасом допомагає друзям у пошуках. Є ще лінії всіляких королів природних стихій і їхніх нащадків, у яких теж купа своїх проблем.

Але найдужче мені сподобалася історія вже дорослої Марічки (час у фентезійній країні летить у рази швидше, ніж у реальному світі) і Червоного Короля, який, властиво, її й заманив до свого світу. В образі короля Вогню чудово втілено амбівалентність стихії і казкових персонажів загалом. Він ні добрий, ні злий. Як, пам’ятаєте, Мефістофель у Ґете і Воланд у Булгакова — «частина тієї сили, яка вічно хоче зла і вічно чинить благо». З одного боку, нібито й нечемно заманювати малолітніх дівчаток у свої краї (тут юні читачі мають собі затямити раз і назавжди: ніколи не йти за симпатичними дядьками у барвистому вбранні!), але як подивитися з іншого боку, то Вогонь це все по любові. А любов прощає все. І, певно, тому ця «доросла» лінія у книжці мені найбільше припала до душі. Адже коли любиш, то буває, що хочеш добра, а чиниш зле, або ж навпаки. І головне — вчасно зробити вибір. Ось тільки мені суто по-людськи шкода Марічку, яка все-таки повернулася додому, в Київ, знову восьмирічною. З її життєвим досвідом, з усім, що вона пережила за час життя у королівстві, їй складно буде знову стати тією Марічкою, якої ждуть удома бабуся і всі-всі. Я би, певно, не змогла так — знову стати дитиною, вже раз побувавши дорослою.

Ось, певно, про це ця зимова книжка, яка прекрасно прочиталася влітку. Тож поки ще немає снігу, ласкаво просимо туди, де сніг.

Джерело: Читацькі нотатки Христі Нечитайко