Наскільки часто ми розмірковуємо над тим, що всередині людей довкола нас? Всередині тих, що йдуть і посміхаються. Тих, про чиє життя можна лишень мріяти. І навіть звичайнісіньких дітей, які просто існують. А проте розмірковувати, бачити та знати правду — далеко не близькі за значенням слова. І яка з правд взагалі правдива? Сільської вчительки, її сина, директора школи, батька, матері чи власне дитини? Тієї, чия мати колись втратила дитя, а без допомоги сина не здатна згадати, хто вона насправді? Годі й казати, що малечі взагалі мало хто вірить. А може, усе ж варто? Хоча б спитати, а згодом і послухати? Чи побачити світ очима школяра та віднайти його та чужу істину життя, а також почуттів самотужки? Це та інші аспекти буття крізь призму дитини демонструє нам Ілларіон Павлюк.

Внутрішні почуття чи фантастичні істоти?

«Я йшов по дорозі, як тоді — в нікуди, а збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат»

«Я (Романтика)» Миколи Григоровича Хвильового обвела навколо пальця не одного учня одинадцятого класу. Перетворення часточок душі на персонажів — ще та метаморфоза. Проте чому б не вчинити так і автору загадкової Пітьми?

Еміль — 9-річний хлопчик, який навчається в школі, а також любить фантазувати, пригоди та, звісно ж, маму. Взірцевий і нічим непримітний. Допоки не дізнаєшся, що він жодної ночі не спить, втратив старшого брата й не має власного даху над головою. А ще його матінка (окрім прогалин у пам’яті) має особливість викликати за допомогою свого настрою дощ для всіх. Та коли одного дня спалахує надія, що брат досі живий, Еміль рушає на пошуки рідної душі. Та де рідна душа, там і власна. А з нею і її «сторожі» та вороги. Персонажі, які супроводжують Еміля під час подорожі, не зовсім люди. І навіть не істоти. Вони — оживлені дитячі сумніви, внутрішні голоси та вороги. Спокусники, хитруни й мудреці. Наївні сподівання, злість та почуття провини. Автор майстерно надає абстрактному ознаки матеріальності. Перетворює психічні стани на справжніх особистостей. Окрім зовнішнього вигляду, маємо й життєві історії кожного з персонажів (спалений будинок велетня), індивідуальні всесвіти існування (наприклад, гірське озеро Ямамб), а також здібності чи прокляття. З’являючись на певному етапі подорожі, герої не лишень допомагають чи чинять супротив Мількові. Супутники також вчать його, питаються та благають хлопча не робити те чи інше. Тим самим «сторожі душі» намагаються застерегти від небезпеки чи негативних змін героя. Та незважаючи на таке різнобарв’я, усе ж усі вони (Еміль також) мають дещо спільне: втілення мрій у реальність. Але аж ніяк не шлях до них.

«Шлях до мрії важливіший за мрію»

Дев’ять Світів чи Дев’ять куточків душі?

Ілларіон Павлюк навчив своїх читачів багато чому: опинятися на місці Шерлока в Бузьковому Саді, закляпувати двері машини часу й потрапляти в минуле й навіть одягати на себе обладунки космічного біолога. Проте одна з найголовніших заповідей Павлюка полягає в дещо іншому — утопати в історії з ніг до голови. Так, аби повз вас замість риб пропливали літери, а ваш шлях призупиняли крапки й коми. І «Книга Еміля» аж ніяк не виняток.

Мабуть, не один книголюб звернув увагу на обкладинку. І не один із них питався, до чого тут це розмальоване серце. Це далеко не просто так, адже наша історія аж ніяк не казочка для дітей зі зрозумілою назвою та обкладинкою. Це казочка для дорослих.

З дитячої перспективи перед нами мапа подорожі, яка розгортається на наших очах. Не просто шлях до мрії чи подорож різними світами, чужими і власними спогадами. Не випробування на шляху до мети (скажімо, пустеля чи розгнівана навала) й аж ніяк не звичайнісінька телепортація з однієї місцини в іншу через власну хибу. Це подорож душею. Точніше вандрівка Дев’ятьма Куточками Душі. У ньому можна віднайти хорошу й не дуже путь. Як і свої два боки:

1) темний, який змусить зрадити, вбити та пожертвувати;

2) світлий, що вірить у неможливе, має надію та жертвує не ким, чимсь заради мрії.

Те писання не лишень розплющить очі на істину. Воно навчить дослухатися до себе, змінюватися, розуміти інших, слухати, а також пробачати. А все ж найголовніша його мудрість — перечіплюватися та отримувати гулі, проте підійматися та крокувати в майбутнє. Можливо, тоді люди не хотітимуть змінювати минуле?

Чи може бути Еміль вундеркіндом, а історія коротшою?

 «Ну, брате…Гхм, – директор Рессель сів на стіл. – Ти прям філософ. Виростеш – книгу напишеш»

Пан Рессель влучно підмітив щодо книги. І не дарма наша історія має саме таку назву. Та крім цього, у вічі впадає також слово «філософ». Чи не видається це дещо підозрілим? Не власне слово, і не те що директор застосовує таку метафору. Вона, навпаки, підкреслює важливу характеристику героя: Еміль — надзвичайно розумний хлопчик. Проте чи не надто?

Усім нам відомо, що у світі існує багато надзвичайно розумних дітей, а їхні таланти потребують подальшого розвитку. Ще на самому початку роману Ілларіон робить важливий акцент на любові Еміля до книг, а також до фантазування, ігор та пригод. Останнє — одне з ознак того, що Еміль — усе ще малий хлопчик. Тобто автор проводить певну межу для читача. Та все ж протягом усієї книги виникло не одне питання.

«Книга Еміля» — надважка історія, сповнена загадок, головоломок та непростих життєвих ситуацій. Далеко не кожен читач чи не кожна читачка дочитує роман. Що там казати про розплутаний шлях та відповіді на сотню запитань. Після цього одразу ж постає питання: «Як учень початкової школи зміг розв’язати цей вузол?» Звісно, згодом ми отримаємо відповідь на це запитання, проте і вона радше пояснює фізичні Емілеві здібності, аніж розумові.

Повертаючись до теми читачів та читачок, варто сказати, що історія викликає не лишень мозковий штурм. У якийсь момент до нього може додатися небажання долати його чи звичайна нестача сил. І справа не лишень у різному сприйнятті, любові до цього жанру чи стилі автора. Це також стосується об’єму, темпу та важливості деяких частин. Чи це не одні з найпопулярніших причин боятися товстунців?

І все ж у всьому треба йти на компроміс та шукати плюси. Айсберг «Надто розумний хлопчик» сприймається реалістичніше, коли стикається з кораблем із фантастичним створінням. Щодо довгої історії, то вона не видається такою затягненою та важкою через любов до фентезі та попереднє знайомство з автором. Тож, дивлячись на цю книгу, тримаючи її та купляючи, поставте собі одне важливе запитання: «Чи я вже готовий/а?».