Ілларіон Павлюк – багатогранна особистість. Талановитий письменник, журналіст, сценарист, продюсер та режисер, документаліст-міжнародник, військовий, багатодітний батько, який зараз служить у Міністерстві Оборони України… На літературних зустрічах та автограф-сесіях із ним утворюються багатометрові черги, його книги  відзначаються престижними преміями, а читачі розбирають їх на цитати, обговорюють у книжкових клубах та майже миттєво скуповують усі тиражі та додруки. У чому ж секрет такої популярності українського автора? Давайте поміркуємо разом.

    

«Я бачу, вас цікавить пітьма»

«Якщо ви цікавитеся пітьмою, то й пітьма,

 безсумнівно, цікавиться вами»

Книга, що стала супербестселером, лідером продажів у «Видавництві Старого Лева» за 2023 рік, широко обговорюється у медійному просторі та обирається для спільних читань книжковими клубами по всій Україні. То у чому ж феноменальність та навіть геніальній цієї історії?

Головний герой (або, якщо точніше, один із головних героїв): Андрій Гайстер, у минулому – військовий, кілька років служив у Афганістані, тепер же – кримінальний психолог у Києві. Його життя перетворилося на суцільну сіру пляму. Емоційні проблеми (почуття провини за минулі вчинки), смерть мами, трагічна загибель колишньої дівчини, яка була вагітною… Здається, із мороку днів немає виходу. Його відправляють консультантом у селище Буськів Сад де, за матеріалами справи (таємничої папки), вчиняє страшні злочини серійний злочинець – Звір. Та чому ніхто із жителів цього депресивного, гнітючого та дивакуватого населеного пункту не занепокоєним тим, що відбувається у них під самісіньким носом? Чи вдасться Андрію знайти вбивцю? Чи можливо взагалі вибратися/повернутися із Буського Саду… живим?

Кожен із жителів селища проживає своєрідний день бабака, діє на «автоматі», інколи навіть не усвідомлюючи, що він коїть. А, можливо, це просто виправдання, які людина, через власну лінь, байдужість чи гординю, одягає як маску, закриваючись нею від світу, щоб так-сяк існувати далі. 

Харизматичні, нестандартні та оригінальні персонажі, відсилки до давньогрецьких та скандинавських міфів і легенд, книг/фільмів масової культури та класики, творів образотворчого мистецтва, численні алюзії та алегорії, які інколи (частенько) доводилось навіть ґуґлити… І все це вплітається у наскільки досконалу історію, що просто диву даєшся, як автору вдалося все поєднати, звести до спільного знаменника. Так, щоб жодного зайвого діалогу, жодного випадкового персонажа. 

Водій автобуса Харитон (він же Чоловік у Червоному), рудоволоса Дора, хлопчик у потязі на ім'я Ієронім, дивакуваті бармен та черниця… Ненажерливий голова селища Тупогуб, Оксі із незмінною хустинкою на шиї, лінивий і хтивий дільничний Субота, особлива дівчинка Надя, що зникла у сутінках зимового надвечір'я… Чи вдасться Андрію розгадати усі загадки цього богом забутого селища та врятувати дитину? А себе?

Книга, про яку важко говорити, щоб оминути небажані спойлери. Але вам вона точно сподобається. Це історія про гріхи (не так у релігійному, як у загальнолюдському, масштабному сенсі слова), про важливість каяття та спокуту. Про сотні маленьких виборів, які ми здійснюємо кожного дня – а у підсумку кожен із них значущий і вирішальний. Вона про те, як легко ступити крок у прірву, із якої вибратися – ну напрочуд важко. Це багатогранна, багатошарова книга про те, що доки ти справді Віриш, або ж коли насправді Повіриш – ось тоді навіть неймовірні речі стають можливими. Про темряву і про світло, добро та зло. І про надію, яка залишається з нами до самого кінця.

Книга, яку хочеться розбирати на цитати і знаходити у ній все нові сенси та  значення. Психологічний трилер, що пробирає до дрижаків. Після її прочитання замислюєшся над власним життям-буттям, дивишся всередину себе: а що там? А які пороки властиві мені? І хай тьма розсіється. Плесь-плесь! 

  

Цитати

«… думав про те, що життя – це ринг. І рано чи пізно ти пропускаєш удар. Коли боксуєш проти Її Величності Долі, це неминуче, хай як віртуозно ти ухилявся… Так от, поки лишилися сили – мусиш битися далі. Іншої ради нема. Опустиш руки, –  і Доля вмить заганяє в куток… Отака немудряща філософія була в Андрюхи. Його релігія». 

***

«Бо є різниця між тим, хто не повірив, і тим, хто перестав вірити. Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу».

***

«Я думаю, діти – це нагода взнати про себе щось хороше… для когось навіть – єдина».

***

«… люди гарнішають, коли роблять хороші вчинки…».

***

«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби».

***

 «Гріхи рідко ходять нарізно. І по-справжньому вовчі гріхи радше за все властиві найпаршивішим вівцям». 

***

«…вперше в житті зміг цілком чітко уявити себе батьком: на мить намалювати собі картинку, на якій ота чужа дівчинка – така ясна й нелукава – його дочка… І тоді він здивовано усвідомив, що немає нічого яскравішого, ніж оте уявне щастя». 

***

«І хтозна, може, вам теж видається, що для щастя не потрібні ніякі «якщо». А пітьма панує лише там, де не знають цього важливого і водночас такого простого секрету».

   

«Танець недоумка»

«Який сенс у виборі, якщо ви 

з ним весь час помиляєтеся»

Космічний біолог Гіль, який у минулому мав чимало бойових виходів на Проксимі, переживає екзистенційну кризу. Постійні відмови у працевлаштуванні сипляться на  військового ветерана, як сніг на голову. Гидко почуваєшся, коли виявляється, що ти – нікому вже не потрібен. Вдома – часті сварки й непорозуміння, у кишенях – гуляє вітер, а ще й постійний страх, що загадкова й страшна хвороба, яка спіткала твого батька, діда та прадіда (шанси – 50 % генетичної передачі по ДНК) добереться і до тебе. І тоді ти перетворишся на недоумка. У прямому сенсі. Добре (або не дуже) зваживши всі «за» й «проти», Гіль згоджується на єдине, що йому пропонують: наукову експедицію на химерну, малодосліджену та (як виявиться!) небезпечну планету Іш-Чель, що знаходиться у іншій Галактиці! Яке майбутнє чекає на чоловіка та його родину внаслідок такої авантюри?!

Надзвичайно кінематографічна історія про не таке вже й далеке майбутнє, екзотичну планету, що приховує багато несподіванок та секретів, і більшість з них – страшні й неприємні. Чудово прописані персонажі, кожен зі своєю родзинкою – здається, що, навіть коли ти перегортаєш останню сторінку книжки – вони продовжують жити своїм цікавим, незбагненним, дивакуватим життям. Ілларіону Павлюку вдалося створити у своїй уяві і оживити на папері цілий новий світ, із специфічними особливостями існування, механізмами функціонування та певними «законами». Він дивує та гіпнотизує, заманює у свої тенета… А наскільки він відрізняється від нашої Зеленої планети – читач має зробити висновки сам. Поступово, у процесі читання перед нами розкривається і бекґраунд головного героя, і ти розумієш, як дитячі емоційні травми впливають на все подальше життя людини, формують тригери, негативно позначаються на усіх сферах життєдіяльності. 

Це не просто науково-фантастичний та соціально-психологічний роман, із елементами футуризму та урбаністики: це історія про свободу вибору, безумовну батьківську любов та інстинкт/потребу захистити своє дитя; поняття «совість», «особистість» і «людяність»; страхи, їхню психологічну сутність та їх подолання, як перемогу над самим собою та вияв сили духу людини. Адже доки ми боїмося – ми не вільні, ми заручники власного негативного мислення. І всі ті радощі життя, які доступні нам цієї ж миті – проходять повз. Як і все диво Життя загалом. 

Взагалі, тема особистої відповідальності за кожну свою дію, самоусвідомлення та мотив батьківства є наскрізними у творчості письменника. Його історії відгукуються у серці, а інколи – болять і кровоточать. І тоді ти відчуваєш, що ти – Людина. 

   

Цитати

«Ті, хто з тобою погоджується, можуть зробити тебе трохи впевненішим, але ті, хто не погоджується, – набагато мудрішим».

***

«… для щастя потрібно знайти собі «на рівному місці хобот», а потім позбутися його й насолоджуватися».

***

  «Страх  – це кокаїн. Він робить глухим до аргументів розуму, і ти бачиш тільки те, що боїшся побачити». 

***

 «Тиші не люблять ті, кому страшно наодинці зі своїми думками... Принаймні так казав батько. Можливо, він мав рацію...».

***

«Треба поламати в собі щось, щоб стати досконалішим…» 

   

«Білий попіл»

«Люди теж весь час їдять власні серця! 

Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю».

Столичного детектива-професіонала Тараса Білого наймає сотник Назар Засуха для розкриття вбивства панночки – дівчини Соломії. Жителі хутора здогадуються, хто злочинець, але перевірити та знайти стовідсоткові докази – ніколи не зайве. І починається круговерть із містичних подій, вихору загадок, змов та хитросплетінь. 

Чи справді винуватцем є семінарист Хома Брут? До чого тут білий попіл, мальовані крейдою кола та жива і мертва вода? Виявиться, що хутір поблизу Києва, у якому відбулося вбивство, приховує ну просто безліч жахливих, страшних таємниць. Такий собі герметичний простір, із якого, здається, немає виходу. 

Трилер у стилі нуар, ретродетектив із напруженим саспенсом, психологічний роман із дещо химерною готичною атмосферою, інтертекстуальністю, динамічними пригодами та круто вимальованими персонажами! Додайте сюди чудово змальований колорит українського села середини дев’ятнадцятого століття із віруваннями, традиціями, упередженнями і забобонами – кожному слову у цій історії віриш, і водночас постійно сумніваєшся, адже оповідач тут може бути ненадійним…  Але автор залишає, мов крихти хліба, на кожному сюжетному повороті для читачів певні підказки й натяки – тому у кожного є шанс самому розгадати таємниці Білого Попелу. У фіналі історії читач зрозуміє, що кожна, на перший погляд, незначна деталь тут мала важливе значення, а усі ниточки розповіді сплітаються у одну виразну схему.  

Дуальність цієї книги, коли містичне переплітається із раціональним і у читача є Вибір – як саме інтерпретувати події у книзі – однозначно додають історії балів. Пошуки самого себе, випробування, визнання своєї провини, каяття та прощення, сила кохання – лише частина провідних мотивів детективу. 

Захопливо, психологічно, розумно, хвацько, літературно смачно, трохи лячно і ну ду-у-уже кінематографічно! Із книгами Ілларіона Павлюка – забуваєш про час і усі нагальні справи. Адже доки не дочитаєш до останньої крапочки – відірватися неможливо. 

   

Цитати

«Якщо тобі нема чого втрачати – багато чого стає до снаги».

***

«Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому». 

***

«… сором  – боягузливий. Зате совість – вона голодна. Совість прагне зжерти свого хазяїна».

***

«…жити бідно і жити по коліно в лайні – не одне й теж».

А ми бажаємо вам цікавезних читань, мирного неба та із нетерпінням чекатимемо нових книг від автора!