"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Руні Саллі
Підслухані «Розмови з друзями». Уривок із книги Саллі Руні
Книга Саллі Руні «Розмови з друзями» зовсім скоро з’явиться на полицях книгарень, а вже зараз триває передпродаж видання. Це перший роман авторки бестселера «Нормальні люди», і він також розповідає історію незвичних і складних стосунків.
 
Дівчата Френсіс та Боббі раніше зустрічалися, а зараз дружать та виступають разом на поетичних читаннях. Подруги знайомляться із заможним подружжям, Мелісою та Ніком. Між Боббі й Мелісою виникає особливий емоційний зв’язок, Френсіс же тягне до Ніка. З’являється багато недомовок, ревнощів та образ. А розмови стають усе напруженішими — та водночас відвертішими і чуттєвішими.
 
Поки усі ми чекаємо на новинку, пропонуємо прочитати уривок із книги. Підслухати одну з багатьох важливих розмов із друзями.

***
 
У четвер Боббі збиралася повечеряти з батьком, тому ми запропонували Філіпу зайвий квиток. Він раз у раз запитував, чи нам удасться поговорити з Ніком після вистави, але я не знала. Я сумнівалася, що він спеціально вийде, щоби поговорити з нами, тому відповіла, що ми можемо просто піти як зазвичай. Філіп ніколи не зустрічав Ніка, але бачив його по телевізору й уважав «страхітливим» на вигляд. Він ставив багато запитань про те, який Нік у житті, на жодне з яких я була не в силах відповісти. Коли ми придбали програму, Філіп прогорнув одразу до біографій акторів і показав мені фотографію Ніка. У тьмяному світлі проглядалися лише контури обличчя.

Глянь на його щелепу, сказав він.
 
Ага, бачу.

Сцену залило світлом, вийшла актриса, що грала Меггі, і закричала з південним акцентом. Акцент був непоганий, та все одно занадто акторський. Вона скинула сукню й залишилася у білій комбінації, як Елізабет Тейлор у фільмі. Тепер вона мала менш штучний, та водночас і менш переконливий вигляд. Я побачила ярлик, пришитий до шва її комбінації, що остаточно добило ефект справжності, хоча комбінація та ярлик, безсумнівно, були справжніми. Я дійшла висновку, що певні аспекти реальності справляють ефект нереалістичності, через що пригадала філософа Жана Бодріяра, хоча ніколи не читала його книг, і такі питання він, мабуть, ніколи не розкривав у своїх творах.
 
Нарешті з’явився Нік, вийшов з дверей на лівий бік сцени, застібаючи сорочку. Я відчула укол ніяковості, ніби вся публіка в цю мить повернулася, щоби побачити мою реакцію. На сцені він мав зовсім інший вигляд і говорив невпізнанно іншим голосом. Нік був холодним і відстороненим, його поведінка натякала на грубість у сексі. Я кілька разів вдихнула й видихнула ротом й облизала губи. Загалом вистава була така собі. Інші актори мали неприродний акцент, і все на сцені скидалося на декорацію, яка чекала, поки її кудись прилаштують. Почасти все це лише підкреслювало дивовижну красу Ніка і робило його страждання переконливими.

Коли ми вийшли з театру, знову почався дощ. Я почувалася чистою та крихітною, як новонароджена дитина. Філіп розкрив парасольку, і ми пішли в бік його автобусної зупинки; я трохи божевільно, безпричинно всміхалася й раз у раз поправляла волосся.
Це було цікаво, сказав Філіп.

Гадаю, Нік зіграв набагато краще за інших акторів.
 
Ага, було трохи напружено. Але він грав чудово.
 
Я надто голосно засміялася з цих слів і зразу ж затихла, зрозумівши, що нічого смішного не прозвучало. Легкий прохолодний дощ цяпотів на парасольку, і я спробувала вигадати, що цікавого можна сказати про погоду.

Він гарний, почула я свій голос.
 
Такий гарний, що це майже відштовхує.

Ми дійшли до автобусної зупинки Філіпа й ненадовго засперечалися, кому з нас дістанеться парасолька. Зрештою її взяла я. Дощ посилився, потроху сутеніло. Я хотіла поговорити про виставу ще трохи, але розуміла, що автобус Філіпа от-от приїде. Я знала, що він і так би не хотів більше обговорювати виставу, та однаково засмутилася. Він почав відлічувати гроші на проїзд і прощатися до завтра. Додому я повернулася на самоті.
 
Зайшовши в дім, я залишила парасольку біля дверей у внутрішній дворик і відкрила ноутбук — знайти електронну адресу Ніка. Я відчувала, що маю надіслати йому коротке повідомлення, подякувати за квитки, але постійно відвертала увагу на різні предмети в кімнаті, як-от на плакат Тулуз-Лотрека над каміном чи на дуже брудну пляму на вікні у внутрішній дворик. Я встала й трохи побродила квартирою, обдумуючи це. Відчистила пляму вологою ганчіркою, запарила собі горнятко чаю. Подумала, чи не зателефонувати Боббі, спитати її, чи варто писати Ніку, але згадала, що вона була з батьком. Я написала чернетку, але відразу видалила — щоб випадково не надіслати. Тоді знову написала те саме.
 
Я сиділа, утупившись в екран ноутбука, аж поки він згас. Деякі речі для мене важливіші, ніж для нормальних людей, подумала я. Потрібно навчитися розслаблятися й відпускати ситуацію. Можливо, слід поекспериментувати з наркотиками. Таке я думала не вперше. Я ввімкнула Astral Weeks у стереосистемі у вітальні й усілася слухати прямо на підлогу. Хоча я намагалася не зациклюватися на виставі, все ж спіймала себе на думках про те, що Нік викрикував на сцені: «Не хочу я спиратися на твоє плече, дай мені милицю!». Я задумалася, чи голова Філіпа так само зайнята думками про виставу, чи лише моя. Потрібно бути веселою і милою, подумала я. Весела людина надіслала б лист із подякою.
 
Я встала й набрала коротке повідомлення — привітала Ніка з вдалим виступом і подякувала за квитки. Попереставляла речення місцями й потім, ніби мимоволі, натиснула «надіслати». Тоді захлопнула ноутбук і знову сіла на підлогу.
 
Я очікувала почути звістку від Боббі про її вечерю з Джеррі, і зрештою, коли альбом закінчився, вона подзвонила. Я й досі сиділа, прихилившись до стіни, коли відповіла на дзвінок. Батько Боббі був високопоставлений держслужбовець у Міністерстві охорони здоров’я. Свої зазвичай жорсткі принципи проти істеблішменту на стосунки з Джеррі вона не переносила, принаймні не так послідовно. Він відвів її повечеряти до дуже дорогого ресторану, і вони замовили три страви й вино.
 
Він просто намагається підкреслити, що я вже дорослий член сім’ї, сказала Боббі. І що сприймає мене серйозно, бла-бла-бла.
 
Як там твоя мама?
 
О, знову сезон мігрені. Ми всі ходимо навшпиньки, як ченці-трапісти, блін. Як вистава?
 
Нік справді грав дуже добре, сказала я.
 
О, ну й чудово. Я боялася, що буде жахливо.
 
Ні, так і було. Пробач, тільки зрозуміла твоє запитання. Вистава була погана.

Боббі не до ладу наспівувала якусь мелодію й більше нічого не казала.

Пам’ятаєш, коли минулого разу ми були в них у гостях, ти сказала, що тобі здається, нібито вони нещасливі в шлюбі, нагадала я. Чому ти так подумала?
 
Мені просто здалося, що Меліса була пригніченою.
 
Але чому, саме через чоловіка?
 
Ну, тобі не здається, що Нік не дуже приязний до неї? запитала Боббі.
 
Ні.

Пам’ятаєш, коли ми прийшли туди вперше, він ходив насуплений, а тоді накричав на неї, бо вона не нагодувала собаку? І коли ми вже лягли, то чули, як вони сваряться.
 
Коли вона це сказала, я пригадала, що дійсно відчула певну ворожнечу між ними, хоча й не погоджувалася, що Нік кричав на Мелісу.
 
Вона там була? запитала Боббі. На виставі?

Ні. Ну, не знаю, але ми її не бачили.

Вона все одно не любить Теннессі Вільямса. Вважає його занадто манірним.
 
Я чула, що Боббі сказала це з іронічною посмішкою, хизуючись. Я заздрила, але водночас усвідомлювала, що, побувавши на виставі, долучилася до чогось, про що Боббі не було відомо. Для неї Нік досі залишався в тіні, маючи значення лише як чоловік Меліси. Якби я сказала їй, що щойно надіслала йому листа з подякою за квитки, вона б не зрозуміла, що я теж хизуюся, бо для неї Нік був лише причиною нещастя Меліси, а як людина — не цікавив. Малоймовірно, що вона тепер побачить виставу, а іншого способу вразити її значущістю особистості Ніка я вигадати не змогла. Коли я згадала в розмові, що він планує незабаром відвідати наш виступ, вона лише запитала, чи це означає, що Меліса також прийде.

Нік відповів на мій лист наступного дня по обіді (використовуючи лише маленькі літери): подякував мені за те, що прийшла на виставу, і запитав, коли ми з Боббі будемо виступати. Ще написав, що вони щовечора грають у Королівському театрі, а у вихідні — навіть удень, тому він, найімовірніше, не зможе прийти на наш виступ, хіба що той почнеться десь о пів на одинадцяту. Я сказала, що спробую щось вигадати, але порадила не хвилюватися, якщо він таки не зможе прийти. Він відповів: ну, тоді це буде не дуже взаємно, правда?
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage