Під прицілом «Оптики Бога»
Харлан Ганна
11.12.2019
«Щось ми бачимо очима, а щось тільки серцем.
А коли серце сліпе, то й очі незрячі»
Антуан де Сент-Екзюпері колись писав, що найголовнішого не можна побачити очима. У поезіях із нової збірки Мар'яни Савки деякі приховані сенси стануть явними, якщо застосувати спеціальний червоний фільтр, інші ж доведеться розгадувати за допомогою особливої оптики – власного серця.
Насамперед це унікальне видання привертає увагу завдяки художньому оформленню. Стильне двоколірне обрамлення створює ефект оптичної ілюзії. На ілюстраціях Романи Романишин та Андрія Лесіва здебільшого біблійні сюжети.
Натомість у поезіях Мар'яни Савки переважають звертання до Бога, неперервний пошук себе та свого місця у навколишньому світі. Авторка ділиться сокровенними думками, пропонує читачам пройти дорогою випробувань і самоусвідомлення, зазирнувши всередину людської душі:
Тут
ніби скраєчку життя
ніби тебе не видно
ніби оптика бога не цілить просто у серце.
Власне, діалог із Богом – один із лейтмотивів поетичної збірки:
Різьбиш світлом різким
Долі-дереворити.
Боже, є тобі з ким
Просто поговорити?
Тисне і дістає
Вся ця космічна втома.
Господи, де ти є?
На самоті удома?
У моніторі ніч.
Зорі – на три карати.
Ну, якщо хочеш, клич.
Я люблю розмовляти.
За настроєм поезії збірки переважно меланхолійні, сповнені суму та надії водночас, вони нагадують про минущість буття.
І знову хочеться процитувати:
Я люблю тебе, Господи,
навіть коли не можу збагнути,
чи ти сердишся, чи все таки плачеш,
бо ж прощаєш – по-своєму – по-Божому –
тих, кого нам по-людськи простити несила.
Інша наскрізна тема «Оптики Бога» – війна. Під час читання поезій, написаних в період Майдану та початку російсько-української війни, перехоплює подих і до горла підступає ком. Ці проникливі рядки не можуть залишити байдужим:Хоч пошепки, хоч криком, хоч виттям
душа шукає слів – не вистачає
Коли на терезах людське життя –
що має сенс і що його втрачає?
Візуальні ілюстрації виступають не лише вдалим доповненням поезій, а й мають потужне смислове навантаження. Вони уособлюють дуалізм буття, добро і зло, мир і війну, кохання і самотність, спонукають відшуковувати в збірці нові, приховані сенси.
Коли сприйняття щоденної реальності більшості людей формується через викривлені фільтри телевізора, дуже складно дивитися в саму суть речей і відрізняти правду від ілюзії. І лише споглядання крізь червоний фільтр перетворює дитячий майданчик на поле запеклого бою, витончену жіночу сукню – на військовий однострій. Так розшаровування дійсності на окремі кольори дозволяє вийти за рамки, осягнути повнішу картину та сформувати не поверхове, а глибинне уявлення.
Символічно, що завершальна частина збірки має назву «Проста арифметика любові». Говорячи про це почуття, авторка зображує його у всій повноті:
знаєш, любов – то коли не болить нічого,
але любов і тоді, коли гостро пече,
і взагалі стільки в любові такого,
що не знайдеться і слів на означення, бо
можна сказати «липень» – і промовчати.
а можна змовчати, що поруч спинився Бог,
або тихо промовити: світле моє дівчатко,
маєш зерна-слова, маєш срібні ключі
до дверей, де заховано серце вночі,
відмикай і бери, все, що візьмеш – твоє,
бо за ними є ти, ти любов, і ТИ Є.
У цьому випадку червоний фільтр ніби знімає полуду з очей, звільняє від суспільних стеоретипів та допомагає побачити людину справжньою – зі страхами та переживаннями, болючим досвідом і глибоким прагненням любові:
але все ж
я кажу за тобою все любов
і любов понад нами
і всередині нас.
Словом, поезії «Оптики Бога» варто не лише усвідомлювати, а й бачити та відчувати. Тільки не очима та розумом, а власним серцем.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно