"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур

Книга Іди Фінк «Сад відпливає» вже з’явилася у книгарнях. Ця збірка оповідань містить розповіді про (і від імені) людей, які жили в часи Голокосту. Польсько-ізраїльська письменниця родом зі Збаража описує людей, які жили поруч із нами — в наших містах і селах. Авторка не називає цих міст, але читачі все одно розуміють, про які терени йдеться.

Для перекладачки книги Наталки Римської саме ця особливість творів Фінк стала однією з найцінніших. Ось що Наталка розповіла про творчість письменниці для матеріалу Анни Золотнюк «Іда Фінк: читати, аби розуміти», опублікованому інтернет-виданням «Zbruc».

***

Польська література загалом стала для мене шляхом до себе. Багато пояснила про місце, де я народилася, про галицькі міста й містечка.

Іда Фінк з покоління моєї бабці: бабця народилася 1923, а Іда Ландау 1921 року. Голос письменниці й голоси людей з її оповідань — це ті інші голоси, яких я не могла почути, виростаючи у селі під Львовом, коли ані євреїв, ані поляків уже не було. Попри те, що це польська авторка, вона розповіла мені про мене, про світ, в котрому народилися мій дід і бабця, пояснила, в якому контексті вони формувалися.

Для мене був важливим і такий біографічний збіг. Іда Фінк навчалася у Львівській консерваторії ім. Кароля Шимановського, а я — у дитячій музичній студії при консерваторії.

Письмо Іди Фінк дуже мінімалістичне, хоча за деякими деталями можна зрозуміти, що то мова з наших теренів. Її твори — стиснений, як пружина, запис досвідів. Описане вражає тим, про що воно говорить і не потребує стилістичних прикрас. Іда Фінк почала писати у зрілому віці, коли обурення, здивування, пристрасті відійшли, а спогади не давали спокою.

Так розумію, що ціле життя Іда намагалася довідатися, як ці люди загинули, бо всі вони жертви Голокосту. Вона пише про дуже людські, дуже прості речі. Про себе та сестру, про сусідів, родичів, знайомих. Вона повертає їх із небуття.

Дівчата, котрі працюють на земляних роботах, щовечора чують, як від’їжджає потяг, і вони знають, куди він прямує. Розуміють, що їх теж у ньому везтимуть. Одна кожної вільної хвилини читає роман Ромена Роллана «Жан Крістоф» — а це величезний твір у чотирьох томах. І вона хоче встигнути. Молоді дівчата припускають, що вже не встигнуть пізнати кохання…

Жах описаного наздоганяє через детальки. Там нема патетики, тільки історійки. Збараж, околиці, Львів, трохи Тернополя — всі ці населені пункти навіть не названі, вказана тільки перша літера — таке враження, що й не важливо, про яке саме місто йдеться. Важливо, що все це відбулося, що одні люди іншим таке зробили. Ці історійки розповідають історію наших земель, про котру тільки останніми роками почали говорити, а коли я тільки починала перекладати твори Іди Фінк, інформації було ще менше. Тому мені йшлося про те, аби показати: таке відбувалося поруч.

Іда Фінк нікого не засуджувала та не моралізувала: розуміла, що так функціонує суспільство. Вона просто фіксувала. У таборі праці вони з сестрою були під польськими документами, але інші здогадувалися, що дівчата не зовсім польки. Одного разу, дякуючи за написання листа додому, неграмотна дівчинка-гуцулка каже Іді: ви така добра, а тут кажуть, що жидівка. Іда запитує, чи жиди не такі ж люди, як інші, мовляв, тим, хто таке каже, в голові помішалося, на що чує: та то хіба вам в голові помішалося. І такі фразочки проскакують раз у раз, Іда на них не зупиняється. І це мене вражало — те, як такі фразочки впливають на наші дії в екстремальних умовах. Наскільки велику ревізію треба робити того, що в голові, що ми виносимо з дому, з найближчого оточення. Наші звичні фразочки чи порівняння не невинні, бо мова нас формує.

Коли ми думаємо категоріями поляк, єврей, то можна міркувати, що Іда Фінк нічого до нас не має — бо ж по війні мешкала у Польщі, відтак — Ізраїлі. Проте вона більше до нас має, ніж то ми собі могли би подумати.

Досвід, описаний Ідою Фінк, — досвід екзистенційний, тобто життя на межі. І такий досвід, на жаль, універсальний — досвід межових ситуацій — досвід виживання. І тому її тексти це не історична література, а надзвичайно живі документи про людину — наші вибори та слабкості, про все те, що є нами.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage