Коли «Видавництво Старого Лева» сконтактувалось зі мною з бажанням перекласти і видати цю книгу, можу зазначити, що вона мені одразу дуже сподобалася і я з величезним задоволенням її перекладала. 

Книга написана від імені хлопчика — шестирічного спочатку, а потім підлітка і вже дорослого чоловіка Єкабса, який розказує про своє дитинство у постдев’яностих у вже незалежній Латвії, але ще з наслідками післярадянської окупації. Хлопчик Єкабс народився у незрячих батьків і він єдиний, хто бачить у цій сім’ї — і загалом у тому гуртожитку, в якому він народився, — в гуртожитку для незрячих людей. 

Хлопчик зростає в дуже специфічних обставинах і книга знайомить нас із цими обставинами: що означає бути незрячим, з якими викликами вони зіштовхуються в житті і в нашому суспільстві — в суспільстві постдев’яностих. Але, я думаю, що багато речей накладаються і на сучасне суспільство, хоча, зрозуміло, що згодом ця проблема вже вирішується.

Хлопчик Єкабс, на якого покладаються дуже великі сподівання в його сім’ї, який має бути ідеальною дитиною, щоб справдити ці сподівання. І зрозуміло, що на незрілу дитячу психіку це навантаження занадто велике. Він хоче бути звичайним підлітком: їздити на ровері, закохуватися, бігати на гуртки, дружити і жити звичайне дитяче і підліткове життя.

Книга написана для підлітків і про підлітків. Але оскільки вона була написана про 90-ті і постдев’яності роки, вона буде неймовірно цікавою тим, чиї підліткові і дитячі роки проходили в той час. Вона буде емоційно впізнавана і резонуватиме людям вікової категорії 35–45 років. Тому я б не казала, що ця книга виключно для підлітків — вона для підлітків і їхніх батьків.

Книга написана простою мовою. Найбільший перекладацький виклик, який мені справді дуже сподобався — це велика кількість підліткового сленгу з 90-х років. І, мабуть, найцікавішим було підібрати ті сленгові слова і вирази, які були розповсюджені в 90-ті, щоб передати той період, але одночасно були зрозумілі сучасним підліткам. І для цього під час перекладу я навіть проводила опитування серед дітей і підлітків моїх друзів і знайомих, щоб зрозуміти, якими саме сленговими словами зараз діти користуються. Але, повторюсь, це саме той виклик, який зробив роботу над книгою неймовірно цікавою.

Книга «Хлопчик, який бачив у темряві» — це письменницький дебют Раси Буґавічуте-Пеце, яка у Латвії уже є відомою драматургинею, і вистава за книгою «Хлопчик, який бачив у темряві» іде в Латвійському національному театрі. Я відвідувала цю виставу — вона мені надзвичайно сподобалася, тому що, окрім хлопчика Єкабса, його коханої дівчини Ліени і батьків Єкабса, головним героєм цієї вистави є ще й музика.

Це був мій перший досвід такого типу вистави. Постановка робилася на звуках — великою мірою — і для того, щоб її могли дивитися незрячі люди.

Якщо у нашій сім’ї чи серед родичів немає людей, які не бачать, ми дуже часто не задумуємося про соціальний аспект цього — як ці люди ведуть щоденний побут, які у них є хобі, чи як вони займаються спортом, як вони дають собі раду з визначенням часу доби, з підбором свого гардеробу, врешті-решт, з народженням і вихованням маленької дитини.

А книга «Хлопчик, який бачив у темряві» у дуже простій і легкій формі, простою мовою відповідає на ці питання. Книга проілюстрована прекрасними ілюстраціями Дар’ї Філіпової, які передають атмосферу і психологізм цієї книги. Рекомендую усім для прочитання!