"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
Перекладачка Тетяна Савчинська про книгу Кадзуо Ішіґуро «Безутішні»
Нове українське видання Кадзуо Ішіґуро в перекладі Тетяни Савчинської та художньому оформленні Оксани Йориш з’явиться у продажу вже цього місяця. Сюрреалістичний роман «Безутішні» дасть читачам змогу подивитись на творчість Ішіґуро дещо по-новому.
 
Герой книги — піаніст Райдер — приїжджає до провінційного європейського міста, аби дати концерт. Але музикант не може пригадати обставини, за яких погодився на поїздку. Він не може ідентифікувати це місто, плутає людей і локації та почувається повністю дезорієнтованим. Райдер знає лише те, що його концерт буде важливим, як ніколи до цього. І як ніколи після. 
 
Сьогодні Тетяна Савчинська розповість про історію «Безутішних» та роботу над перекладом роману. Тетяна впевнена, що цю книгу можна прочитати, але з неї неможливо вибратись. І зовсім скоро ви матимете нагоду в цьому переконатися.
 
***
 
Вперше роман «Безутішні» вийшов ще 1995 року, шість років після того, як Ішіґуро отримав Букерівську премію за «Залишок дня» і два роки після виходу екранізації, яка отримала вісім номінацій на «Оскар». Тож очікування від його нового роману були вкрай високі.
 
Утім, як в одному з інтерв'ю заявив сам автор, на цьому етапі життя йому хотілося написати щось достоту інакше, аніж усі його попередні книжки. Особливо на це наштовхнула автора одна з рецензій на «Залишок дня», опублікована в журналі The New Yorker. У ній писалося, що в романі все працює як годинник. Ішіґуро сприйняв ці слова не як похвалу, а як критику, мовляв, твір аж надто досконалий. Сам Ішіґуро тоді також відчував, що впродовж попередніх років просто відшліфовував один і той самий роман, тож був готовий піти на ризик і написати щось зовсім нове. Так і з'явився роман «Безутішні», читаючи який видається, немов ти потрапив у тривожне сновидіння, що все ніяк не скінчиться.
 

До слова, у процесі роботи над книжкою Ішіґуро записував техніки, за допомогою яких формується «граматика сновидінь», як-от, наприклад, викривлена хронологія і затягнуті монологи. Згодом частину нотаток опублікував Центр Гаррі Ренсома, у якому зберігається весь архів автора. Ці нотатки свідчать про те, що на позір нелінійна оповідь і абсурдні ситуації — це насправді результат майстерно застосованих технік, за допомогою яких автор сконструював роман-сновидіння, у якому простір щораз перекроюється, а одні й ті ж самі персонажі зображуються різними людьми. 
 
Реакція на такий роман була неоднозначна, і після його виходу критики поділилися на два табори: одні називали книжку шедевром, а інші — найгіршим, що їм доводилося читати в житті. Утім, за майже три десятки років, які минули від дати публікації, перших значно побільшало, і нині книжка вважається однією з найкращих у доробку автора. Хоча, напевно, це не той роман, з якого варто починати знайомство з творчістю Ішіґуро, він однак допомагає налаштувати оптику для глибшого розуміння інших книг автора. 
 
Хоч силкуватися простежити нитку сюжету в романі — марна справа, але, у разі саме цієї книжки, не зовсім розуміти, що відбувається — дуже важлива складова читацького досвіду. Обмірковувати прочитане хочеться ще дуже довго, тож навіть ті читачі, які таки долають лабіринт «Безутішних», насправді так з нього і не вибираються. Хай таке блукання й нелегке, але важко вигадати кращого провідника, аніж Кадзуо Ішіґуро.
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage