Працюючи над перекладом, перекладач неминуче пропускає крізь себе емоції персонажів, проходить разом із ними через розмаїті життєві перипетії, часом навіть з ними сміється і з ними плаче. 

У мене не один десяток книжок за плечима, і багатьох героїв своїх перекладів я згадую іноді, мов давніх друзів, однак мало кого з них розумів так глибоко й буквально з перших рядків, як Стеллу — головну героїню «Лавки складних речей» Лінди Траверзі. 

А все через спільний досвід: у Стелли — вроджена особливість руки, через яку її не сприймає частина однолітків; у перекладача — ДЦП, так само вроджена особливість, через яку і в дитинстві, і згодом не раз доводилося ловити на собі косі погляди й чути не надто приємні слова, які застрягають потім у голові ох як надовго. Це нелегко, й виробити в собі відпірність до такого дуже непросто. 

І якраз тут варто віддати належне авторці, яка майстерно проводить свою героїню всім цим тернистим шляхом: від розпачу крізь важкі переживання до прийняття і розуміння багатьох основоположних для нашого життя речей. 

Ця книжка може стати у пригоді практично кожному. Комусь вона допоможе прийняти себе, комусь — прийняти іншого. 

Рекомендую не лише підліткам, «Лавку складних речей» варто читати всім.  

Переклад і видання цієї книжки здійснено в межах проєкту «Креативна Європа»