"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Павло Вольвач: «Головне у моїй книзі не сюжет і не фабула, а ЛЮДИНА»
23 квітня під час Міжнародного фестивалю Х Книжковий Арсенал відбулася презентація книжки Павла Вольвача «20+1, або Земля мертвих». Модерував розмову український журналіст, письменник, есеїст Михайло Бриних, який написав передмову до книжки. «20+1, або Земля мертвих» — книжка в жанрі кросовер, в якій автор використовує класичні засоби мемуаристики не лише задля створення галереї знакових портретів доби, а й задля вибудови власної біографії як плетива «перехресних стежок» з усіма тими діаметрально різними людьми.
 
Пропонуємо вам декілька цікавих думок із презентації:
 
Про назву та героїв
 
Книжка називається «20+1…». Я страшенно довго бився з назвою, і коли зрозумів, що втрачаю зайву енергію, звернувся до Михайла Бриниха. Саме він відчув паралель між книжкою та відомим фільмом Джорджа Ромеро «Земля мертвих» (Land of the Dead) і підказав мені назву, яка означає 20 персонажів плюс автор...
 
Всі ці люди, що стали персонажами у книзі, колись були в моєму житті… Їх об’єднує те, що всі вони – дуже яскраві. Людям невиразним, тьмяним тут – у цьому кросовері, в цьому автомобілі – не місце, їм – до іншого керманича.
 
Про жанр та творення історій
 
Почав я писати книгу із початком пандемії. Списав я тубу чорних ручок – це для мене важливо, концептуально.
 
Врешті з цього писання народилися дуже різні історії. У якому жанрі? Той же Бриних, означуючи жанр, називає книжку кросовером. Це і суміш жанрів, а може бути і якийсь джип-позашляховик: і так, і так красиво. Але є ще таке закручене слово «сторітелінг» – творення історій, то це воно і є.
 
Різними вийшли і герої. Відповідно й ритм, й дихання, й кут зору, й ракурс – абсолютно різні в кожному есеї, в кожній окремій речі. І я, якщо чесно, не заморочувався, які прийоми жанру використовувати: реверсійна драматургія, шлях героя, фономіф… Єдине, що горувало, – навіть не сюжет і не фабула, а ЛЮДИНА та атмосфера доби, в якій вона опинилася: відтворення запаху та кольорових плям цього часу – це дуже важливо для письменника.
 
Про малярство, живопис, уміння обхопити деталі
 
Коли дуже сперечаються, дуже акцентують на жанрах, стилях, я подумки усміхаюся. Важливо в мистецтві не що, а як. Одне з моїх надзавдань: щоб читач відразу поринув у візуальний об'ємний світ, в цей 3D, щоб перебував там, щоб його затягувала ця ідентична вирва тексту, і щоб йому було цікаво. Я не писав, хто хороший, хто поганий, це – не моє завдання. Я просто накреслював шлях, по якому читач іде або не ід, і сам вже визначає, що йому цікаво, що – ні.
 
 
А щодо деталей, то тут вже сам жанр все передбачає, бо у книзі всі люди – впізнавані, відомі… І якщо читач не впізнає ту людину, яку намалював своїм пензлем автор, то це буде провал. Тому я впевнений: в тексті має працювати все до деталей.
 
Про ведення щоденників
 
Мене часто питали, чи не вів я щоденники, поки писав книгу, бо стільки запам'ятати і з такою деталізацією – це неможливо. Вів, звичайно, але епізодично. Мені не вистачає системності, а ще в тих же щоденниках трапляються мої журналістські нотатки, побутові нагадування, тому все це – досить умовно. Так, я дещо записував, використовував. Але коли ти письменник, то факти та спогади маєш доуявити, догледіти, доповнити...
 
 
Михайло Бриних про книгу
 
Це книга портретів людей, яких ніколи, з жодних обставин не можна б було зібрати в одному місці. Чи є ця книжка мемуаристикою? Безумовно, тому що це – спогади автора про людей, і багато чого написано з використанням класичних засобів мемуаристики. Чи є ця книжка романом? Так, це роман з новел, по суті, це історія головного героя Павла, розказана через його взаємини з різними людьми. Чи є ця книжка літературознавством? Безумовно, бо більшість персонажів – люди літератури, видатні поети та письменники. Хоча це, мені здається, зовсім інший вид літературознавства, що буде дуже затребуваний серед освітян, які часто про ту чи іншу видатну людину хочуть прочитати не просто біографічну довідку чи статтю у Вікіпедії, а дізнатися деталі. Саме про деталі – маленькі і великі – пише Павло Вольвач.
 
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage