"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур

Гайді Лінде у книзі «Олівія і два її життя» розповідає про десятирічну дівчинку, у якої розлучилися батьки. Школярка живе почергово у тата і мами, та коли в класі з’являється нова популярна учениця, а батькова дружина готується народити дитинку, Олівія все більше переймається. Але деякі проблеми не зникають — із ними вчаться жити, і тоді все стає на свої місця. Олівія не просто розуміє це, а й показує читачам.

Про цю та багато інших особливостей книжки, яка вийшла у «Видавництві Старого Лева» в межах програми «Креативна Європа», розмовляли під час онлайн-обговорення видання перекладачка Наталя Іваничук, психологиня Софія Влох та літературознавиця Міра Київська. Пропонуємо вам почитати деякі цікаві думки з цієї розмови.

 

ПРО СКАНДИНАВСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ

Наталя Іваничук: Ця література така особлива завдяки щирості й легкості. Завдяки старанням авторів, яким вдається підлаштуватися до читача певної вікової категорії, достукатися до кожної дитини.

У день народження «Видавництва Старого Лева» я пробувала себе в ролі консультантки у Книгарні-кав’ярні. Туди раптом нахлинула ціла група дітей із мамами. Не з татами, а саме з мамами. І ці маленькі читачі орієнтуються в усьому. Один хлопчик підійшов і сказав: «А я знаю, хто ви! Ви перекладаєте. Я читав». І виявилося, що всі вони прочитали серію книг Ґюдрун Скреттінґ про Антона. У нас і в скандинавів дуже мало книжок для хлопчиків. Чомусь у всіх шкільних історіях — про Уду, про Анне Беа із «Суперкрутих» — здебільшого фігурують дівчата. А в книжках про Антона головними героями є власне Антон і його друзі. До речі, Ґюдрун Скреттінґ як авторка дуже мені подобається. Вона писала ці книги про своїх хлопчисьок — у неї двоє синів. Перша книга про Антона вийшла, коли молодшому сину письменниці було стільки ж, скільки й героєві книги. Тому ці книжки дуже природні й живі, видно, що події там буквально витягнуті із сьогодення. Це нинішні діти.

Окрім цього, в скандинавській літературі приваблює й те, що діти трохи відрізняються. Ми ще повністю не вийшли з-під совкового тиску. Виходимо з нього, але все ще відчувається якесь традиційне виховання. А у Скандинавії і загалом у європейських країнах цього вже нема. Там на першому місці завжди дитина. На перше місце ставиться спілкування з дітьми як з рівнею. І це видно буквально в кожній книжці. Напевне, це й приваблює дітей найбільше. Вони хочуть бути такими самими. Хочуть наслідувати цих героїв. І це загалом непогано.

 

ПРО ОСОБЛИВІСТЬ ГАЙДІ ЛІНДЕ

Наталя Іваничук: Інколи важко сказати про особливості автора чи авторки — я вже стільки книжок переклала. І для підлітків, і для молодших, і для старших, і для зовсім маленьких. Кожна книжка є інакшою. І це мене дуже тішить.

Я перечитую і переглядаю багато книжок, бо мене часто просять дати оцінку, чи варто видавати тц чи іншу історію. І якщо книжка бодай трохи надумана, я її не раджу. Кажу, що мені вона не підходить. Можливо, підійде комусь іншому, але точно не мені. В принципі, воно так і залишається: Старий Лев прислухається до порад, і те, що я обрала, зазвичай видають.

«Олівію і два її життя» я спершу сприйняла як виклик для себе. Ця книжка всуціль писана діалогами. Перекладати діалоги — це найскладніше. Треба не збитися на дитяче сюсюкання, не бути занадто дорослою. Крім особливого дитячого сленгу, відповідників якому в українській мові переважно немає, всі ці діалоги писані рівною літературною мовою. Якби я так само чітко перекладала, то воно могло бути й нецікаво. Можливо, звучало б однаково. З кожною книгою потрібно ввійти у настрій не так стилю автора, як власне сприйняття того внутрішнього зерна, ядра у книжці. От «Олівія» була для мене саме такою. Що більше я занурювалась у роботу, то більше вона мені подобалася. Зокрема відсутністю менторського тону.

Тут є вирішення складної ситуації: коли батьки розлучаються – і дитина живе на дві хати, а потім виявляється, що дівчинка (яка згодом стала подружкою Олівії) також живе на дві хати. Але ні в Олівії, ні в цієї подружки немає жодних проблем із таким життям. І батьки підтримують дружні стосунки між собою. У кожного з них уже є своя сім’я, але дитину прийняли і в одній, і в іншій. Дитині добре і там, і там. У нас таких сімей точно не більшість.

ПРО ПІДНЯТТЯ В КНИЗІ БАГАТЬОХ ТЕМ

Софія Влох: Це є реальність. У всіх нас є багато проблем, стресових ситуацій. Дуже рідко буває так, що в один період життя є тільки щось одне, і ми намагаємося з цим впоратися. Часто обставини схожі на приготування декількох страв. Є і цибулька, і помідори, і бурячки. Так і в житті є багато різних справ, до кожної з яких має бути різний підхід.

Думаю, що в житті десятирічної дитини — майже кожної дитини — є так само багато різних викликів. Це не лише про новеньку ученицю в класі. Це також і про конфлікти, і про дружбу, і про стосунки дітей та батьків. Про все, що відбувається в житті. Так воно і є. Дуже гарно, що авторка помістила все те, що є реальністю, а не вигаданими речами. Ми можемо робити собі акцент на чомусь одному — наприклад, на проблемах у дружбі, — але загалом так не буває. Не можуть бути тільки проблеми в дружбі, і все.

 

ПРО ДОБРОТУ МІЖ БАТЬКАМИ

Міра Київська: Невеличкий спойлер полягає в тому, що може скластися враження, ніби в цій книжці всі батьки є ідеальними, всі ситуації ідеально вирішуються, і загалом суцільний гепі-енд. Але насправді цього немає. Так, гепі-енд та полегшення у фіналі ми маємо, але проблеми не зникають, просто люди вчаться жити з тими ситуаціями, які відбулися в їхньому житті. І жити з цим правильно, по-доброму.

Важливо зазначити, що в цій книжці, окрім Олівії, подібні проблеми переживають також інші герої. Наприклад, там є цікава ситуація з її зведеним братом, який також живе двома життями: тиждень у тата і тиждень у мами. Але, на відміну від батьків Олівії, батьки її зведеного брата майже не спілкуються. Вони взагалі не комунікують.

У книзі є дуже цікавий абзац, коли мама Олівії запитує у свого чоловіка, чому його колишня дружина не хоче прийти до них. Він відповідає: «Тобі ж, мабуть, було б із цим погано», а мама Олівії каже: «Та ні, було б добре, хай вона приходить». І вітчим Олівії не відповідає на це, а просто говорить дружині: «Яка ж ти в мене добра!». Сподіваюся, що це таке послання для батьків, які читають цю книжку. Головне, будьте добрими одне до одного, а не лише до своїх дітей. Бо тоді й діти не відчуватимуть того дискомфорту, який могли б відчувати у таких нібито складних ситуаціях.

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage