100 з 10

На перший погляд, така собі меланхолійна історія дорослішання хлопчика, яка припала на пізні дев’яності. Десь більш-менш схожа історія для пострадянського простору — бідність, загальна невлаштованість життя, дорослі, які шукають порятунку на дні чарки, жорстокість бабів і дідів, яких радянська реальність пережувала, перемолола та виплюнула. У хлопчика ж унікальна ситуація: його батьки незрячі. Навмисне тут пишу незрячі, замість більш коректного «люди з порушенням зору». 

Побут в родині своєрідний: спершу молода родина мешкає в гуртожитку, довкола них багато людей, друзів, спілкування, простір аж вібрує присутністю. Пізніше вони перебираються у квартиру, де весь довколишній простір має бути облаштований так, щоб незрячі мама й тато могли там вільно орієнтуватися. Речі — строго на своїх місцях. Домашній розклад і правила — не обговорюються і не підважуються. Чужі у квартирі — табу. 

Рік за роком хлопець пригадує дитинство, яке потроху переходить в підлітковий вік. Розділи спогадів помережані болісними монологами, в яких звучить нестерпний жіночий крик. Тепла і затишна атмосфера перших сторінок дуже швидко змінюється на гнітючу і непроглядну, мов темрява — не через брак любові, а через її задушливий надмір. Першим дзвіночком стає кошеня, до якого незряча матір шалено ревнує маленького сина. Останнім — перше кохання підлітка, знервованого, збентеженого, який потроху починає розуміти: або він розчиниться в густій чорній мелясі, якою стала материнська любов, або вирве собі серце. 

Боже, яка ж ця історія глибока, сильна, чесна, і разом із тим — вона як рана, що з кожною сторінкою кровить все сильніше. Хлопчик в останньому розділі — уже не хлопчик. Дорослий чоловік, який привіз своїх дітей до своїх батьків на гостину. Любові не стало менше, але побільшало розуміння. В якийсь момент до мене дійшло: батьки хлопчика не були людьми з порушеннями зору. Не були фізично незрячими. Вони просто лишалися в темряві. І тоді все стало на свої місця. До речі, це в жодному разі не дитяча книжка.

Переклад і видання цієї книжки здійснено в межах проєкту «Схожі, але Різні» від Creative Europe.