Днями у книгарнях з’явилася нова фентезійна історія для підлітків від Олени Захарченко «Метро до Темного Міста». На її сторінках постає Київ, який хочуть знищити темні сили, та на сторожі стоять люди, історичні постаті та потойбічні сили. Герої з минувшини та сьогодення, сучасні підлітки і жителі Іншого Києва – межа між легендами і реальністю зникла, всіх об’єднало спільне завдання: вберегти рідне місто і вистояти.

Ось що розповідає про написання книги сама авторка:

***

Я написала для тебе цю повість кілька років тому, коли була у великому мирному місті. Тоді буяла весна, цвіли дерева, жовті нарциси визирали з-поміж зеленої трави, осипалися білі й рожеві магнолії. Все місто пахло квітами, рвучкий весняний вітер обтрушував цвіт із дерев і завивав уночі. 

У цьому місті я сумувала за Києвом і писала про нього книжку.

У тій великій мирній країні, де вже давно немає воєн, серед людей, які ніколи не відбудовували свої міста після знищення, і їхні батьки не відбудовували теж, я думала про Київ. Думала про Україну, про війну на Сході, яка ніби сиділа вічно чорна і худа в коридорі моєї київської квартири, просто сиділа і мовчала, але не йшла. Відгомін цієї війни — болісний відгомін — я тоді чула всюди.

Писала повість і наче передчувала якусь нову біду, що чорною хмарою насувалася на наше місто.

Я тоді ще не могла повірити в реальність страшної нової війни, в реальність розбитих вікон і розтрощених дахів, згарищ і руїн — у реальність того, що потім сталося.

Цю книжку саме готували до друку, коли я вже у своїй київській кватирі прокинулась уночі від вибухів. Від них тої лютневої ночі прокинулось багато українців. Ворог пішов наступом на Київ. Уже до вечора палали передмістя, українська військова техніка їхала вулицями — її було так багато, що гудіння не припинялося.

Тоді також прокинулись — або вже давно не спали й пильнували — і пані Леся, і пані Ольга, і пан Нечуй, і князь Аскольд, і решта Лицарів Києва, щоби стати на захист міста.

Думаю, Чорні Гайдамаки зараз із нашими воїнами — відвойовують свою провину і б’ються за десятьох, кришать ворогів сотнями. Мабуть, під час повені на річці Ірпінь допомогла знищити російські танки саме Русалка-з-Лук’янівки.

Вірю, що всі вони з нами.