Кожен день Лу Сафферна розписаний до хвилини. Він намагається робити кілька справ одночасно, але на все критично не вистачає часу. Одного зимового дня він зустрічає безхатька Ґейба, і ця зустріч змінює все: Лу отримує дуже незвичний дарунок, який допоможе йому розв’язати усі проблеми. Але яку ціну за це доведеться заплатити і чи не буде вона надто високою?

Книгу Сесілії Ахерн переклала українською Тетяна Добрянська, а обкладинку створила ілюстраторка Олена-Роксолана Загородник. Яким же був шлях до саме такого художнього оформлення роману? Чи міг він виглядати по-іншому? І що символізують деталі обкладинки українського видання? Розповідає сама художниця.

* * *

Я почала роботу над обкладинкою у кінці липня, коли отримала текст та прочитала на одному диханні у потязі прямуючи до Львова. Читалося дуже легко: мене переповнювали різні емоції, постійно хотілося дізнатися, що буде далі.

Зазвичай під час читання я паралельно нотую свої думки, підкреслюю важливі моменти й роблю замальовки просто на полях електронного тексту.

Моя уява дуже сильно вхопилась саме за описи холодних пейзажів Ірландії, дорогу додому по узбережжі океану, яку долав головний герой та теплі вогні дому, що виднілись на горизонті. Тому я вирішила, що саме це може класно передати атмосферу твору та стати візуальною метафорою сюжетної лінії героя — людини, яка постійно поспішає й прагне бути першою, але, крім себе, не здатна цінувати те, що має: затишок дому та люблячу сім’ю. Ось що з цього вийшло:

Звісно, отримавши назву твору, одразу з’являється перша ідея – це подарунок, обгортковий папір… Проте буквально дублювати назву візуально мені здалося надто примітивним рішенням. Водночас саме образ подарунка частково став основою для другої ідеї, яка згодом трансформувалася у фінальний макет.

 Головний герой Лу часто стоїть у вікні, коли дивився на загадкового безхатька, що сидів під офісом, чи коли спостерігав за “другим собою”, зрештою, книга починається з розбитого вікна. Тож саме вікно з силуетом Лу стало моєю першою замальовкою під час читання. Тоді я зауважила, що за формою вікно нагадує подарунок, і вирішила об’єднати ці два образи. Вийшов такий лаконічний варіант з вікном, де є свято, затишок, пахне мандаринками проте силует у вікні є доволі напруженим, наче він енн хоче там бути. На звороті обкладинки, а вирішила додати той ж силует героя проте вже у вікні холодного та незатишного офісу. Тим самим натякнувши на дуальність героя.

Згодом з’явилися побажання зобразити більш явний подарунок, але з різними гранями, всередині яких були б заховані символи, пов’язані з головним персонажем. Так виник ще один варіант. 

Далі — пошуки композиції та кольорової гами, а також метод «забрати зайве», залишивши загадку для читача.