Це дуже сильна книжка, що ходить на межі між есеїстикою та короткою прозою.

Голос піхоти і рубки, що забирає життя.

Голос письменника, який заперечує балаканину класиків-гуманістів, котрі неминуче западали у пафос антивоєнних маніфестів і тверджень «ми з ворогом — не вороги, ми одне одному люди». Український письменник каже: «Якщо ворог прийшов у мій дім, він має бути знищений».

Тут узагалі одні з найцікавіших сторінок розмисли про Ремарка і Гемінґвея.

Але найважливіші - про Бога, окопного Господа.

(Щось таке, що Данило Мовчан робить у мистецтві).

А ще у цієї книжки абсолютно розкішна структура. І одна й та сама наскрізна історія втрати, що пронизує збірку, та тричі лунає, обростаючи все новими деталями й акцентами.

А ще голоси, записані як вербатім. А ще конспект роману, який Артур може колись і напише. А ще хлопці і дівчата, яких автор зустрів на лікуванні і як вони тримають одне одного.

Прочитайте. Це дуже важливо.