Вони були друзями по листуванню. Емма писала довгі, напружені листи, сповнені жартів і підкресленнями, вимушеним стьобом і ледь прихованою тугою; освідчення в коханні по дві тисячі слів на папері для авіапошти. Листи, як і магнітофонні записи, були справжнім засобом вираження невисловлених емоцій…

Неймовірна тепла, ніжна і весела ця історія про двох людей: Емму Морлі та Декстера Мейг’ю, Емму й Декса, подругу і друга, кохану й коханого попри роки й десятиліття, попри різні етапи становлення і життєві обставини. Починається все ще з далеких років юності героїв, з їхнього знайомства й першої симпатії. Вони зовсім різні й не схожі один на одного, мають різні уявлення про своє майбутнє.

     «Уся штука в тому, казала вона собі, щоб бути сміливою і відважною і змінювати світ на краще. Тобто не змінювати весь світ, а лише його частинку навколо себе».

     «У двадцять три роки уявлення Декстера Мейг’ю про своє майбутнє було не чіткішим, ніж в Емми Морлі. Він сподівався, що досягне успіху, батьки пишатимуться ним, він спатиме з кількома жінками одночасно, але як це все поєднати? Він хотів, щоб про нього писали в журналах, і сподівався, що колись побачить ретроспективу своїх робіт, але не уявляв чітко, які це можуть бути роботи. Хотів жити на повну, але так, щоб не було ні безладу, ні ускладнень... радості мало бути багато, смутку не більше, ніж це абсолютно необхідно».

Невдовзі шляхи молодих людей трохи розійдуться, вони підуть у доросле життя будувати своє майбутнє, але залишаться в серці й думках одне одного. Вони стануть друзями по переписці, але й разом із тим дещо більш важливими один для одного. Щоправда, зрозуміти це достеменно вони зможуть дуже нескоро. Роками вони уникатимуть близьких стосунків між собою, вважаючи що їм це не потрібно, не підходить, перепони в різності характерів, світобаченнях, і лише будуть щороку в один і той самий день зустрічатися і постійно дуже багато спілкуватися. Але ж усім відомо, що рано чи пізно справжні почуття виринуть. Навіть були часи коли Ем і Декс не бачилися два роки і все одно він був так сильно прив’язаний спогадами, думками до Ем.

     «Саме таку історію він хотів би розповісти Еммі Морлі. Але він не знає, де Емма Морлі й що вона робить... Йому доведеться просто запам’ятати цю історію. Розповісти їй колись іншим разом».

У дорослому житті Декса були серйозні стосунки, одруження і навіть народження дитини з іншою жінкою, але все одно почуття до Ем не могли згаснути в люблячому серці чоловіка. І лише коли обом було майже по 37 років вони отримали довгоочікуване щастя любові один в одному.

     «...потім знову обійняла його, втиснувшись обличчям у його плече, і з її горла вирвався звук, схожий на лють.

     — Що сталося? — запитав він.

     — Нічого. Ой, нічого. Просто… — вона підвела на нього очі. — Я думала, що нарешті вилікувалася від тебе.

     — Не думаю, що ти можеш це зробити, — сказав він».

Звісно ж одразу з’явилися так звані мінуси дорослого спільного життя двох різних людей, двох планет на відміну від підліткових почуттів, не обтяжених буденністю.

     «У кого є час, бажання чи енергія в ці дні, щоб не спати всю ніч і розмовляти? Про що говорити? Про ціни на нерухомість? Вона сумувала за тими опівнічними телефонними дзвінками; тепер, якщо телефон дзвонив пізно вночі, це означало, що сталося щось погане, і чи справді їм треба ще більше світлин, коли вони так добре знають обличчя одне одного...».

Чим все-таки закінчиться історія Ем та Декса ви можете прочитати в книзі Девіда Ніколлса «Один день», але безперечно роман сповнений усім: веселощами, роздумами, пригодами, сумом буде вартий уваги читачів.