«Таке враження, що планета пішла війною на людей. Ніби це ми – вірус»

Варто почати, напевно, з того, що автором книги «Король Дощу» є талановитий музикант, пісні якого зачіпають тонкі струни людських душ, фронтмен гурту «Фіолет» Сергій «Колос» Мартинюк. Цей факт зацікавлює ще більше поринути у читання книги від «Видавництва Старого Лева», адже надзвичайно цікаво заглибитися у думки і роздуми такої творчої особистості як Сергій Мартинюк, а особливо якщо книга – про одну із глобальних тем сучасного світу.

Одного дня навесні 2020 року в одну мить світ різко змінився, і змінилося все довкола: люди, відчуття, почуття, вчинки, думки, надії… Коронавірус, корона, COVID 2019… Стабільність зникла, натомість з’явилася тривога, невідомість, самонавіювання. Особливо яскраво люди це відчули в першу ковідну весну 2020 року, як і персонажі книги «Король Дощу». У житті, де кожна людина щодня будувала якісь плани, близькі і далекоглядні, – все розсипалося і розлетілося, як картковий будиночок: ніхто не знав, що буде сьогодні і завтра…

Власне, головним тлом роману «Король Дощу» і пандемія COVID-19, але порушує автор і безліч інших проблем:

– сучасне покоління зумерів та їх манера спілкування, цінності;

– чи можливо знайти спільну мову різним поколінням і як це зробити;

– стосунки з батьками, рідними людьми;

– соціальна ідентичність;

– чи не розучилися люди кохати по-справжньому;

– як залишатися людиною у світі, що змінюється мало не щодня.

«Світ поволі зачиняється. Кордони посилюються, люди знову параноїдально ділять ближніх на своїх і чужих, хоча всі ми в одному човні з пробитим дном, і човен цей із прибережних винесло у відкриті океанські простори. Світ у ці дні нагадує своєю безпорадністю курку, якій відрубали голову, але вона продовжує мотати подвір’ям кола. Ніби це щось змінить».

У центрі книги розповідь про молоду закохану пару, яка живе разом, і нібито всі справи ідуть непогано, але з людством трапляється ковідна весна 2020 року – і молоді вирішують роз’їхатися по своїх домівкам на певний час. Мар’яна і Костя повертаються до своїх батьків. У кожного з головних героїв свої непрості життєві обставини: Костя ненавидить батька за те, що той довів матір до смерті, тут і почуття хлопця через те, що це не рідні його батьки –хлопець всиновлений. У Мар’яни також своя життєва ситуація: батько –заможний чоловік, який безмежно балує свою принцесу, але дівчина не знає материнської любові. Можливо, саме карантин має допомогти пробачити тих, хто поруч, переосмислити аспекти життя?...

«З тим світом уже давно щось не так. Бог не допоможе тим, хто не хоче помогти собі сам. А люди стали знати більше, ніж може знести їхня скромність…Необачні фанатики, юні ідеалісти й запеклі революціонери гинуть, тоді як помірковані менеджери міняють світ. Щастя продають на «амазоні», любов – в «інстаграмі».У світі людей уже не існує нічого сталого – твоя ринкова ціна залежить від уміння видозмінюватися, пристосовуватися й хайпувати».

Метафоричний образ, що втілився у Королі Дощу, є також надзвичайно важливим, адже саме він означає, що, коли Король Дощу зійде на свій трон, людині доведеться вдатися до чималої жертовності, якщо захоче змін у своєму житті.

Книга «Король Дощу» невелика за обсягом, але вона змістовна і глибока. Тут на кожній сторінці порушується якесь важливе питання, над яким варто замислитися і зробити свої висновки. Роздуми після прочитання роману ще довго не залишать вас, бо він написаний таки для нас і про нас. Особливо вразять вас влучні маркери, як червоні нитки між сторінками роману: час – це ілюзія; хто ти?; куди ти йдеш?; нестерпна легкість бути я; ДАЛІ БУДЕ!

«Погодься, щасливі фінали – міф. Вигадка для бідних. Люди помирають, любові чахнуть. Щоб стало добре, перед тим має бути кепсько. Як на мене, краще не давати людям надії. Тоді вони будуть готовими до випробувань, вибриків сансари й несправедливості. Світова культура тисячі років виховувала цивілізацію любителів геппі ендів, але щастя від того більше не ставало. Що більше ми технізуємося, то менш вибагливі до своїх уявлень про нього…»