"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

The New York Times про книгу «Клара і Сонце»
Новий роман лауреата Нобелівської премії з літератури Кадзуо Ішіґуро «Клара і Сонце» в перекладі Ганни Лелів та з обкладинкою Оксани Йориш — скоро в продажу!

Роман Ішіґуро розповідає про недалеке майбутнє, в якому підліткам купують штучних приятелів — роботів, які мають їм допомагати і завжди бути поруч. Особливу роботку Клару придбали для особливої дівчинки Джозі, яка серйозно хворіє. Клара живе разом із людьми та спілкується з Джозі та її матір’ю, з хатньою робітницею Меланією та другом Ріком, а ще — із Сонцем. Адже саме воно може допомогти Джозі, надавши своєї особливої поживи.
 
«Клара і Сонце» вже встигла потрапити в довгий список Букерівської премії і стати темою для обговорення читачів, літературознавців та журналістів з усього світу. Сьогодні пропонуємо вам прочитати в українському перекладі частину рецензії журналістки Радхіки Джонс, опублікованої в газеті The New York Times.
 
***

Приблизно на половині книги «Клара і Сонце» жінка, яка знайомиться з Кларою, вперше ділиться своїми роздумами про неї, які допомагають нам краще зрозуміти роман Кадзуо Ішіґуро. «Ніколи не знаєш, як вітатися з такою гостею як ти, — говорить вона про Клару. – І чи ти гостя взагалі? Чи сприймати тебе як якогось там порохотяга?»
 
Це восьмий роман Ішіґуро, і Клара, яка виступає оповідачем, є штучною приятелькою, гуманоїдною машиною. Роботка з коротким темним волосся і добрими очима стає компаньйонкою для чотирнадцятирічної Джозі. Як той Ведмедик Тедді, вона чекала в магазині з надією, що її вибере потрібна дитина.

Штучні приятелі — не вихователі. Вони — не няньки (хоча іноді є компаньйонами), і не слуги (хоча повинні виконувати накази). Номінально вони є друзями, але не рівними. «Ти говорила, що ніколи не будеш мати штучного друга», — звинуватив Джозі її друг Рік. Таке ставлення робить Клару елементом якогось обряду посвячення, до якого вони не хотіли приєднуватися.

Мета Клари — допомогти Джозі пережити самотні і важкі роки перед коледжем. Джозі почувається самотньо, оскільки в її світі більшість дітей не ходять до школи, а навчаються вдома... Їй важко, тому що вона страждає від невідомої хвороби, через яку мама Джозі невимовно себе винить.

Події книги «Клара і Сонце» відбуваються в незручному найближчому майбутньому, і стримана лексика тут використовується для попередження про щось зловісне. Елітні працівники були «замінені», їхню працю тепер виконує штучний інтелект. Одяг та будинки можуть відносити до «високого рангу». Привілейованих дітей «підносять» (процес, покликаний пристосовувати їх до успіху). Читачам роману Ішіґуро 2005 року «Не відпускай мене» ці почуття видадуться знайомими. Якщо я і не розказую про це детальніше, то тільки для того, щоб зберегти ефект. Але для жителів роману, старше покоління яких пам'ятає світ без «замін» та звичайну мову нашої ери, нові умови стають звичними. Це зокрема батько Джозі, колишній інженер: «Чесно? Я вважаю, що заміна — то найліпше, що сталося зі мною.[...] Заміна дала мені шанс подивитися на світ зовсім по-іншому й допомогла збагнути, що важливо, а що ні. Там, де я тепер живу, є багато чудових людей, які теж так думають».

Через Клару ми отримуємо уривки підслуханих розмов: згадку про «фашистські нахили»; розмови про померлу сестру Джозі; жінку в ігровій, яка виступає проти присутності Клари: «Спочатку вони забирають наші робочі місця, а тепер і місця в театрі?»
[...]
Клара — створене людиною диво. Їй не вистачає рухливості людського організму, тому пересування дорогою з гравію дається нелегко. Але вона використовує сонячну енергію і навмисно виходить у світ природи в критичні моменти розповіді, зливаючись з Сонцем, щоб спробувати допомогти Джозі в питаннях, які може зрозуміти краще, ніж будь-хто інший. Сприйняття Клари є одночасно машинним і глибоко суб'єктивним. Поле її сприйняття з'являється на панелі, щоб можна було побачити (через її очі) зображення, оброблені і розбиті на біти, і здогадуватись самим, як зміщення фокусу на фотографіях з високою роздільною здатністю пов’язане з інтерпретацією подій та оточення навколо неї. Дивитись на світ очима Клари означає постійно нагадувати собі, що він зображений за посередництвом технологій. Це могло здаватися дивним століття тому, але вже не зараз.

Серія книжок Кадзуо Ішіґуро обкладинка
1,100 грн968 грн
У КОШИК Icon
На сторінках книги Клару легко вподобати, оскільки такою вона була створена, але співпереживати їй важко. І це дуже важливо. Незвичний ефект, яким так часто характеризується проза і діалоги Ішіґуро — магічна простота, яка не піддається розумінню, — виконує свою функцію. Клара ніколи не віддаляється від суті. На відміну від більшості оповідачів Ішіґуро, вона, здається, не здатна обманювати себе. Її технологічна сутність обумовлює деякі дитячі обмеження у висловлюваннях, але чи є вони більш істотними, ніж обмеження, породжені людським бажанням пригнічувати, застрягти в собі чи шукати кращих за нас?

«Мені здається, у мене багато емоцій, — говорить Клара. – Що більше я спостерігаю, то більше емоцій стають мені доступними». У всякому разі, це фраза справила на мене своєрідний ефект не тому, що переконала в Клариній гуманності, а тому, що допомогла замислитися, чи стають люди чуттєвими по-іншому, не так, як вона описувала. І це важливо також.

В інтерв'ю The Paris Review в 2008 році Ішіґуро сказав, що він вважає книгу «Не відпускай мене» своїм веселим романом. Не зважаючи на тріо клонів, вирощених спеціально для вилучення їхніх органів. «Я хотів показати трьох людей, які за своєю суттю мають гідність», — сказав він.

Клара мимоволі приміряє на себе цю роль. Зверніть увагу на персонажів, яким Ішіґуро дає голос: не людині, а клону; не господареві, а слузі. Книга «Клара і Сонце» доповнює його чудовий задум, хоча вона відрізняється в художньому плані. Жоден момент із книги не припав мені до душі так, як роздуми Стівенса про свої втрати у книзі «Залишок дня». Однак коли Клара говорить: «Я маю ще багато спогадів, які треба зібрати й упорядкувати», це нагадує звичні мотиви Ішіґуро. І що, що це розповідає машина? Немає більш есенційної чи більш людської манери оповіді.
 
Переклад — Івана Грабського

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage