"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Харлан Ганна
НЕвигадані історії: книги на основі неймовірних, але реальних подій
Кажуть, що література – це найкращий спосіб втечі від реальності, адже часом буває так приємно відволіктися від повсякденних проблем і поринути у майстерно вигадані письменниками світи. Однак історії, які мають під собою реальне історичне підґрунтя, значно більше захоплюють почуття та розум читачів. Пропонуємо вашій увазі чотири книги, які доводять, що дійсність спроможна вразити сильніше, ніж найхимерніша художня вигадка.
 
«"Світлий шлях": історія одного концтабору», Станіслав Асєєв
 
На підконтрольній Росії частині Донбасу, в Донецьку розташована таємна в’язниця, перетворена на концентраційний табір. Незаконне володіння зброєю, шпигунство, екстремізм – це далеко не повний перелік статей, з якими люди потрапляють до «Ізоляції». Офіційно цієї в’язниці не існує, тому жодна правозахисна організація не має доступу на її територію. Тут знущаються, катують, вбивають без суду і слідства:
 
«“Ізоляція” – це межа, переступивши яку, людина почувається Богом, чинячи як диявол. Вона – розповідь про кожного з нас, а надто про тих, які пройшли через це і готові були чинити так само із тими, хто знущався із них».
 
Станіслав Асєєв провів у «донецькому Дахау» 28 місяців, отримавши два вироки по 15 років кожний за сімома кримінальними статтями, шість з яких були пов’язані з його фаховою журналістською діяльністю. Тому «Світлий шлях» – це аж ніяк не суха публіцистика, написана з відсторонено-споглядальної позиції автора, а відверта й дуже емоційна розповідь про події, які розділили життя на «до» і «після» та завдали невиправних фізичних і душевних травм.
 
«Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку», Мартін Поллак
 
Головна героїня наступного видання з нашої добірки також потрапила до концтабору, проте їй, на відміну від Станіслава Асєєва, не пощастило вижити, щоб розповісти про всі жахіття цього місця. Спробу реконструювати історію життя та смерті цієї жінки здійснив Мартін Поллак – відомий австрійський журналіст і письменник, який спеціалізується на дослідженні минувшини Центрально-Східної Європи.
 
Історія двоюрідної бабусі Пауліни та власної родини стала для автора тим строкатим тлом, на якому розгортається історія «короткого ХХ століття». В родині про Пауліну Баст-Дрольц ніколи не згадували, так мовби цієї жінки не існувало зовсім. Можливо, причина в тому, що вона не надто вписувалась у «самовпевнений світ націонал-соціалістів»? Її вважали дивакуватою, замкнутою та відлюдькуватою. Вона жила усамітненим життям і була заміжньою за словенським органістом та ризничим церкви Тюффера (словенською Лашко), мешканці якого згадують її лише як постать у вікні, бо в останні роки життя жінка майже не виходила з дому.
 
«…Пауліна – справді поділена навпіл особистість: вона німкеня, яка народилась у німецькій родині й любила своїх затятих націоналістів-братів, проте водночас відчувала сильний зв’язок зі своєю словенською батьківщиною, своїм словенським чоловіком і своїми словенськими друзями…»
 
Чому сталося так, що Друга світова війна забрала саме Пауліну, тоді як її брати, палкі прихильники націонал-соціалізму, не лише залишились жити, а й почали називати себе жертвами? Мартін Поллак пише про гірку іронію долі – інакше загибель літньої жінки, яка протягом всього життя свідомо залишалась осторонь політики, у словенському трудовому концтаборі наприкінці Другої світової війни не назвеш.
 
«Як нагодувати диктатора. Історії, розказані кухарями», Вітольд Шабловський
 
Під обкладинкою цієї книжки зібрані історії одразу шести кухарів, які готували для найкривавіших диктаторів ХХ століття. Журналіст Вітольд Шабловський пропонує читачам різноманітне меню: Саддам Хуссейн на сніданок (злодійський рибний суп), Іді Амін на ланч (печена коза), Енвер Ходжа на обід (шекерпаре), Фідель Кастро на вечерю (риба в манговому соусі) і Пол Пот на десерт (салат із папаї). Розповіді людей, яким довелося виконувати кулінарні забаганки диктаторів, переконують читача в тому, що світ політики пов’язаний зі світом кухні значно більше, ніж здається на перший погляд:
 
 «… їжа – це влада, я цьому навчився, готуючи для президентів. Якщо ти маєш їжу, то маєш також жінок, маєш гроші, маєш захват людей. Можеш мати все, що тільки хочеш».
 
Наприклад, Енвер Ходжа, який одноосібно правив Албанією понад пів століття, хворів на діабет, через що мусив дотримуватися суворої дієти, а тому постійно ходив роздратований. Кухар пан К. готував для нього спеціальний десерт без цукру, який мав задовольнити потребу диктатора в солодкому та покращити йому настрій водночас.
 
Достеменно невідомо, скільки життів врятували кулінарні хитрощі пана К. та інших особистих кухарів диктаторів. Так само невідомо, коли, відповідаючи на незручні питання автора, кухарі говорили правду, а коли свідомо намагались її приховати. Однак книжку Вітольда Шабловського про моторошну «історію ХХ століття, яку було видно крізь кухонні двері», безсумнівно, варто прочитати.
 
«У дикій глушині», Джон Кракауер
 
«Затятий ідеаліст, що не надто вписувався у реалії сучасного світу»
, – такими словами Джон Кракауер характеризує Кріса Мак-Кендлесса, молодого перспективного хлопця, який відмовився від усього задля вільного життя. Відразу після закінчення університету Кріс розірвав зв’язки з родиною, пожертвував усі свої заощадження на благодійність, спалив готівку, покинув машину, вигадав собі нове ім’я та біографію, а потім вирушив назустріч найбільшій пригоді у своєму житті:
 
«Будь ласка, повертай усі мої листи відправникам. Я повернуся на південь, мабуть, дуже нескоро. Якщо ж у цій мандрівці мене спіткає смерть і ти вже не отримаєш від мене звісток, знай, що ти крутий. А тепер я йду в дику далечінь. Алекс».
 
Упродовж кількох років Алекс-Суперволоцюга, як Кріс почав називати себе, подорожував автостопом Північною Америкою та перебивався випадковими заробітками, аж поки йому вдалося втілити свою заповітну мрію – поринути у світ дикої природи Аляски. Він протримався шістнадцять тижнів і загинув від виснаження, залишивши після себе кілька заповнених фотоплівок, щоденник і записку з проханням про допомогу.
 
Історія загибелі Кріса Мак-Кендлесса так сильно вразила Джона Кракауера, що він вирішив крок за кроком простежити шлях хлопця від перспективного студента із заможної родини до волоцюги, який помер у закинутому автобусі на Алясці. Підсумком цих пошуків став документальний роман «У дикій глушині», навколо постаті головного героя якого дотепер не вщухають суперечки.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage