Хто з нас не любить антиутопій? Підніміться! Добре-добре, облишмо політичні алюзії та зізнаймося собі чесно: антиутопії – це круто. Адже кожен із нас час від часу фантазує, яким би могло бути наше майбутнє. Інколи ми малюємо собі мальовничу картинку, однак реалії життя, як це зазвичай відбувається, диктують нам іншу реальність – антиутопічну.

Після шестирічного штилю у літературному всесвіті японський письменник, лауреат Нобелівської премії Кадзуо Ішіґуро потішив читачів новим романом, який продовжує ідею автоматизації світу та наголошує на людській унікальності, – «Клара і Сонце».

Раніше читач полюбив автора завдяки його видатним книжкам: «Залишок дня» та «Не відпускай мене». За перший Ішіґуро здобув Букерівську премію, а «Не відпускай мене», роман про клонів, створених для того, аби «виношувати» здорові органи, екранізували у 2010 році.

Здавалося би, всі грандіозні та видатні історії, які відзначила спільнота, вже написали. Та чи зміг новий роман «Клара і Сонце» здивувати читача цього разу?

Дослідимо далі!

Привіт, ШП 

Особливість романів Ішіґуро – їхня медитативність та стан дзену, який, до речі, легко відчувається в історіях автора, попри їхній моральний тягар.

«Клара і Сонце» – історія, повна алюзій та питань морального вибору, яка розгортається у недалекому майбутньому. Відтепер замість справжніх друзів підлітки проводять час із ШП – штучними подругами. Їх купують у спеціалізованих магазинах та приводять у дім, щоб ті допомагали дітям з навчанням, слідкували за їхнім дозвіллям та розвивали soft-skills, необхідні у недалекому майбутньому.

Роботка Клара – одна з тих ШП, яких щодня виставляють за прилавок крамниці. У неї є двоє друзів: роботка Роза та Сонце. Однак, одного дня, до магазину заходять Джозі та її мама. Дівчинка має вади, що заважають їй вільно ходити, тож Клару придбали, щоб та була завжди поруч із Джозі. Так починається доволі цікава дружба. Хоча ні, для цього світу вона – нова реальність.

Прекрасний новий світ

Взагалі, жанр антиутопій відомий нам ще від часів друку таких видатних книжок, як: «1984» Джорджа Орвелла, «Ми» Євгена Замятіна та «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі. Однак Ішіґуро осучаснив «Клару і Сонце» та додав актуальні проблеми, які у майбутньому можуть стати загрозою для людства.

Наприклад, питання охорони довкілля. Автор художніми мазками змальовує простір, в якому великі підприємства (Кутінґс-машини), здіймають хмари чорного диму та поступово отруюють людство:

«Спочатку Кутінґс-машина – я подумки назвала її так, бо на її корпусі великими літерами було написано "Кутінґс", – видала пронизливий свист, зовсім не такий жахливий, як зчиняли ті свердла, і не гірший за звук порохотяга, який має Завідувачка. Але з даху машини стирчали три короткі димарі і з них з’явився дим. Спершу дим вилітав білими хмаринками, але згодом потемнів і врешті піднявся вже не окремими хмарками, а одною густою хмаркою».

 Приховані сенси Ішіґуро

Текст роману можна читати на двох рівнях: як звичайну історію про майбутнє людства з роботами у ній, так і глибинний рівень, в якому є місце алюзіям, прихованим сенсам та метафорам.

Головною алюзією у «Кларі і Сонце» виступає, зокрема, власне Сонце, яке є художнім переосмисленням Бога. У романі роботка Клара не знає про постать Бога, тож обирає для себе іншу постать, з якою вона розмовляє днями, ділиться тривожними думками та просить у нього допомоги для дівчинки Джозі.

Також у романі червоними нитками протягом сюжету проходить питання унікальності людини в світі, в якому можна будь-кого замінити роботами. Включно з пам’яттю живої людини, її вподобаннями та емоціями.

Чи варто читати?

«Клара і Сонце» – багатошаровий роман, в якому кожен читач знайде щось для себе. Хтось згадає атмосферу легкої меланхолії, яку раніше відчував у «Не відпускай мене». Хтось відкриє для себе книжку як протиставлення людей з різних каст, а хтось – задумається над ще більш екзистенційними питаннями, як-от: людська індивідуальність, взаємини між людьми та майбутнє екології.

Тексти Ішіґуро – медитація та відпочинок, однак активний для читацького досвіду, адже роман не ковтається швидко. Його радше хочеться смакувати, як витримане вино та свіжий дорблю, всмоктуючи кожну деталь та опис світу, в якому ми можемо зовсім скоро опинитися.

Однак сподіватимемося на краще!