Мілан Кундера вміє нестримно легко захопити своїми книгами. Нещодавно у перекладі з’явилася ще одна – «Книга сміху і забуття». Хто читав Кундеру, зрозуміє, що назва – це чи не опис всієї його творчості – тема сміху та забуття. У книзі сім історій, сім окремих (на перший погляд) оповідань. Проте навіть якщо сюжети, персонажі, мотиви різні, то теми, які порушує автор – наскрізні у всіх семи історій. Тому це одна книга. Про сміх і забуття.

Забуття

Що таке забуття у Кундери? Це все те, чого б не мало бути. Бо забуття тут – це політичний засіб, інструмент тоталітарного режиму, він нищить, стирає і в кінці залишається ніщо.

Власне, Кундера розпочинає свою книжку з історії про забуття. Він розповідає про фото комуністичного вождя Клемента Ґотвальда і його товариша Клементіса, коли перший проголошував промову. Фото стало надпопулярним і знаним, але через декілька років Клементіса повісили за зраду. З фото його прибрали. Забуття як інструмент.

У цій першій частині, яка має назву «Втрачені листи», Кундера використовує тему забуття й в іншому контексті. Забуття як швидка реакція на нові стрімкі події. «Убивство Альєнде хутко перекрило спогади про вторгнення росіян до Чехії, кривава різанина у Бангладеш змусила забути про Альєнде, війна в Сінайській пустелі заглушила своїм гуркотом зойки із Бангладеш, убивства в Камбоджі змусили забути про Сінай тощо, тощо й тощо, аж настало цілковите забуття всіх про все».

Тому для Кудери така важлива тема пам’яті. Але все ж книгу він назвав не книгою сміху і пам’яті. Забуття як нагадування про невідворотне, неуникне. Вторгнення росіян у Прагу 1968 року – це одна з наскрізних ниток, що з’єднує усі оповідання. «Боротьба людини з владою – це боротьба пам’яті із забуттям», каже Кудера вустами свого персонажа Мірека.

Сміх

Що таке сміх у Кундери? Сміх тут є різним, і сам автор про це пише. Він сам намагається знайти природу сміху і в одній історії доходить до висновку, що існує два сміхи, і що у нас навіть немає слів, щоби їх розрізнити. Сміх ангельський, який означає лише імітацію сміху диявольського. Другий Кундера називає первинним. В ньому є щось лихе, бо речі виступають відмінними від того, чим вони мали видаватися, але у цьому сміху, за Кундерою, є і частка благодатного полегшення – «речі легші, ніж видавалися, вони дають нам змогу жити вільніше, вже не гнітять нас їхньою суворою поважністю». Це ось про те – сміятися всупереч всьому. Сміх у нього – це засіб, який протистоїть забуттю, він є механізмом захисту від забуття. Тому Кундера так багато пише про сміх, тому він намагається його дослідити, назвати, класифікувати. Сміх долає забуття.

Замість кінця

Якщо ви прихильники легкого гумору Кундери, його інтелектуальних роздумів, його стилю переповідати, розповідати й захоплювати – ця книга для вас. З нею дійсно можна посміятися, дізнатися щось нове і, звісно ж, повернутися в минуле, де Кундера від себе, своїх персонажів й сюжетів розповідає про час, в якому він жив, про час, коли до влади прийшли комуністичні диктатори, коли російські війська увійшли до Праги, коли він став ніким у своїй країні, коли став еміґрантом, коли став тим, яким знаємо його ми. Всі ці елементи – це все те, що віддаляє нас від забуття. Можливо, читання – це один з засобів пам’ятати?