«Олівія і два її життя» — це ще одна особлива книга для дітей, яку Старий Лев видав завдяки програмі Європейського союзу «Креативна Європа». Норвезька письменниця Гайді Лінде розповідає в ній історію десятирічної дівчинки Олівії. Її батьки розлучилися, й Олівія живе один тиждень у мами, а інший — у тата. Таке життя інколи буває нелегким, але Олівія ним насолоджується. І навіть коли з’являються причини сумувати, дівчинка обов’язково впорається з ними й зустріне найкраще Різдво у своєму житті!

Книгу Гайді Лінде переклала українською Наталя Іваничук. Сьогодні перекладачка поділиться власною історією знайомства з Олівією, розповість про роботу над перекладом і враження від стилю письма норвезької авторки.

***

Перекласти книгу Гайді Лінде «Олівія і два її життя» мені запропонувала редакторка «Видавництва Старого Лева» Наталя Малетич. Наталя сказала, що цю книгу (а також «Яґґер, Яґґер») хочуть подати на грант «Креативна Європа», тож цікавою була моя думка. Обидві книги мені дуже сподобалися. Фріду Нільсон я давно люблю, а з творчістю Лінде познайомилася вперше. «Олівія і два її життя» одразу зачепила тим, що вона не повчальна, не занудна і з достатньою кількістю гумору. Це дуже приваблює.

Зазвичай на переклад книги такого обсягу мені потрібен орієнтовно місяць часу. Не пригадую, скільки саме я працювала над «Олівією», але загалом вклалася у ці рамки. І отримала велике задоволення!

Насамперед від стилю авторки. Це дещо не така манера письма, до якої я звикла в дитячих скандинавських книжках. Гайді Лінде пише короткими реченнями, але не рубаними чи притягнутими за вуха. Усе дуже природно. Так, ніби все справді розповідає дівчинка. Вплітає у розповідь свої емоції. Ділиться своїми думками.

Структурно ця книга — майже суцільний діалог. Коли вперше гортала її, то подумала, що робота буде складною. Перекладати дитячу книгу з такою кількістю діалогів непросто, бо це потребує постійного підлаштовування під вік героїв. Але, на щастя, робота була легкою і приємною. Дуже невимушена книга.

Мені одразу сподобалася головна героїня Олівія. Своєрідна дівчинка. На початку книги у неї виникають проблеми, бо в класі з’являється нова учениця Корнелія, на яку вмить перемикається вся увага. В Олівії тоді спрацьовує неконтрольована заздрість і бажання якось напакостити. Але це характерні речі, вони є в багатьох дитячих книгах. Більше цікаво те, як Олівія з цим справляється. Я навіть відчула до неї сильне співчуття. Але, навчена досвідом, знала, що, зрештою, усе має закінчитись добре, тож чекала цього моменту.

До речі, згодом Олівія дізналась, що у Корнелії схожа ситуація у сім’ї. Батьки дівчинки також розлучені, а коли татова нова дружина народила дитину, то Корнелія дуже полюбила братика. Це допомагає Олівії та заспокоює її. Вона розуміє, що буває і так.

Ці теми — розлучення батьків, життя дитини на дві хати — доволі пропрацьовані у норвезькій літературі. У книзі Лінде мені подобається, що ситуація в сім’ї Олівії є просто тлом розповіді. Це не головне, що відбувається з дівчинкою. Більше того, життя на дві хати в Олівії досить цікаве. Немає таких ситуацій, що хтось на когось «наїжджає». Мама з татом не конфліктують. Вони мають нові подружжя, і дитина з цим легко змирюється. Ні в кого немає намагання психологічно ускладнити Олівії процес розриву між батьками. З цього не зробили проблему чи катастрофу у житті дитини.

Момент невеличкої катастрофи настає радше тоді, коли Олівія довідується, що нова батькова дружина — яку вона вже прийняла, і з якою їй добре — завагітніла. З’являється перспектива появи нової дитинки, яку будуть любити більше, ніж Олівію. Дівчинку це дуже тривожить, вона навіть сердиться на тата. Але, як я вже казала, все має перемінитися на добро і любов. Олівія дасть собі раду, а збільшення сім’ї навіть стане нагодою об’єднатися. Ще й на Різдво!