"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур
«Є не так багато книжок, в які я настільки занурювалася». Наталя Іваничук про трилогію Кетіля Бйорнстада
Романи Кетіля Бйорнстада, які Старий Лев видав у перекладі Наталі Іваничук та художньому оформленні Анастасії Стефурак, розповідають про молодого норвезького піаніста Акселя Віндінґа. Усі три книги — це щемлива і мелодійна розповідь про життя хлопця і його шлях до великої музичної кар’єри. Про біль втрати, із яким Аксель познайомився дуже рано. Про кохання, яке в житті юнака пов’язане з жінками однієї родини. Про музику, яка є водночас і шляхом, і супутником, і провідником.
 
Цієї весни у продажу з’явилась завершальна частина трилогії — роман «Дама з долини», продовження романів «До музики» і «Ріка». Про ці книги, а також про персонажів Бйорнстада і роботу над перекладом трилогії розмовляємо сьогодні з Наталею Іваничук. 
(Увага! В розмові є спойлери!)
 
— Наталю, що вас найбільше привабило у книгах Кетіля Бйорнстада?
 
— Мені подобається глибока психологічна проза. Коли є суголосся в характерах героїв із моїм характером. А трилогія Бйорнстада виявилась саме такою.
 
Є не так багато книжок, в які я настільки занурювалася. І в текст, і в життя героїв. Я проживала їх не тільки в процесі читання та перекладу — вони ходили за мною постійно. 
 
— Трилогія Бйорнстада — це переплетення літератури і музики. Як ця музичність впливала на процес перекладу?
 
— Під час роботи музика мене несла. Я слухала всі твори, які згадуються у книжці, і це дозволяло краще її сприймати.
 
Разом із тим музичність також ускладнювала роботу. Попри те, що я колись закінчила музичну школу по класу фортепіано, перекладати технічні моменти гри було важко. Описи гри, різні пасажі, купа термінології. Це потрібно було грамотно перекласти, і я зверталася за допомогою до свого друга з Норвегії. Даґфінн Фолдьой також перекладач і музикант, тому добре знав, як мені допомогти.
 
Тож музичність цієї трилогії є неоднозначною. З одного боку, вона була важливим тлом. А з іншого — ускладнювала саму роботу. Це дещо сповільнило темпи перекладу, але згодом сприймалось краще і вже не здавалось мені таким складним.
 
— В історії Акселя Віндінґа є багато трагізму і болю. Як вам давався переклад емоційно важких моментів у цих книжках?
 
— Перекладати болючі психологічні моменти — це завжди важко. Навіть не можу передати, наскільки. Працюючи з другою книгою, я відчувала глибокий стрес через особисті причини, а психологізм книги на це накладався. Але книга є книга, і її потрібно перекладати.
 
Найважче було починати третій роман. Під час цієї роботи було таке заглиблення у психологічно-психіатричний смур, що це накладало на мій стан величезний відбиток. Мені хотілося встати і відірватися від цього, відпустити все. Я почала перекладати «Даму з долини», не знаючи сюжету, і після перших кадрів із психіатричної лікарні думала відмовитись від подальшої роботи. Пропонувала Мар’яні Савці видати дилогію, бо не була впевнена, що впораюсь психологічно. Зрештою, ми вирішили просто трішки її відкласти.
 
Через декілька місяців я повернулась до роботи, і далі книга виявилась не такою емоційно важкою. Знову ж таки, книга є книга. Її потрібно перекласти, і вона має бути видана. 
 
— Ви говорили, що перекладати книгу — це завжди перебувати всередині персонажів. У кого з героїв перевтілюватись було найважче? 
 
— В Аню. Мабуть, тому що вона мені не подобається. Вона цілком позитивна постать, але особисті стосунки у нас не склались. Чого не скажеш про Маріанну, яка мені дуже близька. Вона дуже сильна жінка, хоч і не змогла побороти всі життєві прикрощі. Однак я не розумію її рішення вийти заміж за Акселя. По-людськи я вважаю, що це безвідповідально. Маріанна піддала ризику не лише себе, а й молоду й несформовану психіку хлопчиська. Вона ж могла поламати йому життя...
 
Зрештою, усе це мої думки. Автор має свій задум. Якби щось було по-іншому, книжка була б не такою цікавою. Оце занурення у психологію різних людей постійно тримає читача.
 
— Які у вас думки про ще одну жінку з цього сімейства — Сіґрюн Лільєрут, яку називають Дамою з долини?
 
— Сіґрюн з тієї категорії людей, які самі не знають, чого хочуть від життя. Вона щось шукає, кидається в різні боки, в кардинально протилежні ситуації. А ще, ця сестринська спадковість — закоханість у головного героя — ніби якась несправжня.
 
Сіґрюн видається мені надуманою. Не як персонаж, а як людина. Вона не та, ким себе бачить. Глибинність, якою володіє Маріанне, у Сіґрюн зовсім не розкрита. Вона ніби головний персонаж, а ніби й ні. 
 
— До головного героя у багатьох читачів також неоднозначне ставлення. Які у вас склалися стосунки з Акселем?
 
— Так, він дуже неоднозначний хлопчик, але в мене викликає прихильні почуття. Він шукає себе, намагається стати на ноги, іде до своєї мети. Як на молодий вік, Аксель дуже багато думає. Його переживання і самодослідження надзвичайно глибокі.
 
Гадаю, що характер і долю Акселя можна зрозуміти і пояснити, бо він сам це детально робить. Хлопець бачив загибель мами, яка наклала на себе руки. Його постійно супроводжували трагедії, зведення рахунків із життям. Доля його сестри, вчинки батька… Після всього, що відбувалося на очах Акселя, він міг легко втратити твердь під ногами. Міг також піти кривою стежкою, але все ж тримається, щоб досягти своєї мети.
 
Ми так і не знаємо, чи став він знаменитим піаністом. В Акселя є всі задатки, але для читача залишається невідомим, чи він їх повністю реалізував. Друга книжка закінчується Аселевим професійним тріумфом, і в третій цей тріумф мав би розвинутись у щось більше. А «Дама з долини» хоч і закінчується на оптимістичній ноті, але не розповідає нам усього.
 
— Розкажіть про емоції після перекладу останньої книги. Це смуток, що історія закінчилась, чи радість, бо її прочитає більше читачів?
 
— Перша емоція — пустка. Я поставила крапку і все, книжка закінчилась. Я радію, що закінчила велику роботу, але перші кілька днів після крапки завжди є пустка. Я трималася за книжку. Жила з нею. А коли перекладаю з листа, то це взагалі дуже особливий досвід. Тому після закінчення перекладу настало відчуття порожнечі.
 
— У чому головна особливість завершального роману трилогії?
 
— Перекладати його було так само цікаво, як і попередні. Він дещо інший — тут немає такого глибокого співпережиття, як у «До музики» та «Ріці». Але з цією трилогією потрібно розуміти, що вона цілісна. «Даму з долини» потрібно сприймати лише в поєднанні з попередніми романами.
 
Ця трилогія дуже майстерно доведена до кінця. Авторам інколи важко закінчувати книжки вдало, але Бйорнстаду це вдалося. Я дуже люблю такі недомовленості наприкінці книг. Написати так, щоб прочитати й зависнути на останній фразі — це майстерність. «Даму з долини» автор закінчив саме так.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage