Наталка Малетич, редакторка відділу дитячої літератури «Видавництва Старого Лева», письменниця, літературна редакторка книжки «Скарбничка історій» ділиться враженнями про книгу Володимира Аренєва з ілюстраціями Олександра Ком’яхова.

***

Чи вам доводилося коли-небудь опинятись у замкненому приміщенні, зі стелі якого звисає безліч мечів? І будь-якої миті котрийсь із них може зірватися і пронизати вас своїм вістрям? Гадаю, радше не доводилося. Але який від цього жах можна пережити, не важко здогадатися. А уявіть лишень: при цьому, щоб уникнути удару меча, слід розповідати історії… джинові. І не просто розповідати, а робити це цікаво. Та й оповідки мають бути небанальні. Адже джин за своє тисячолітнє життя переслухав їх немало: спробуй-но догоди такому гурману. А от Урсула, героїня нової книжки Володимира Аренєва «Скарбничка історій», спробувала. І це був неймовірний досвід, бо джин сам навчав її, як цікаво оповідати історії — і дівчинка навіть робила нотатки! І їх ви також знайдете в цій книжці — чудово проілюстровані — над цим неймовірно круто і дуже скрупульозно попрацювали ілюстратор Олександр Ком’яхов та розробниця летерингу Наталя Ком’яхова.

Хочу наголосити, «Скарбничка історій» — це тривалий і неординарний книжковий проєкт, який творився дуже ретельно і до якого було задіяно великий творчий колектив. Від моменту, коли я прочитала перші сцени з грюкотом мечів у джиновій скарбничці, до моменту, коли книжка побачила світ, минуло, певно, більш як три роки. Я нетерпляче чекала, поки автор допише повість, щоб довідатися, що ж там сталося з Урсулою та джином, а тоді читала надісланий рукопис — і не могла відірватися, доки не закінчила, — таке неймовірне захоплення викликали у мене перипетії цієї фентезійної історії. І під час літературного редагування я захоплювалася сюжетом знову і знову. А ще — чудовою мовою і дивовижною здатністю автора стирати відчуття межі між вигадкою і реальністю. Тобто тривалий час я майже жила в полоні книги — як Урсула в полоні у скарбничці джина.

Також із превеликою цікавістю я заглиблювалася у секрети творчого письма, якими Володимир Аренєв поділився через Урсулині нотатки, адже мені вони були цікаві і як редакторці дитячої літератури, яка за специфікою роботи часто мусить оцінювати вартість рукописів, і як дитячій письменниці, що працює з дуже вибагливою і щирою читацькою аудиторією, увагу якої у жодному разі не можна втратити через провисання сюжету. Саме тому я вважаю, що Володина нова книжка неодмінно захопить як восьми-дев’ятирічних читачів, так і цілком дорослих — тих, які цікавляться творчим письмом і люблять якісне фентезі. Єдине, про що можу пошкодувати, — що така книжка не сталася зі мною в дитинстві.