«Кіт Левчик і святий Миколай» — і казка, і не зовсім казка. Адже кіт Левчик справді живе у мерії Львова. Він разом з її працівниками зустрічає важливі делегації і таки має сторінку в інстаграмі. Казку про нього я написала торік, коли дізналася про цього котика. Справжній Левчик виявився гарним прототипом для казкового персонажа, бо частина його реальної історії, зокрема й те, як він потрапив у будівлю мерії і став котячим мером, — теж доволі незвична.

Проте казковий Левчик отримав у цій оповіді вигадану родину, зокрема, цікава історія його мами киці. Коли я обмірковувала сюжет казки, мені трапилася мандрівка до Любліна. І там я дізналася, що в цьому місті жив польський художник-графік Анджей Кот. Він часто у своїх роботах використовував образ кота. І на будинку, де в нього була майстерня, теж можна побачити зображених котиків. Тож маму нашого Левчика я «поселила» в майстерні художника. Відтак у казці з’явилася та польська ниточка, яка зв’язала сюжет і загалом поєднала вигадку й реальність.

Чому це не зовсім казка? А тому що в ній багато подій, які насправді відбувалися торік. Зокрема, втеча українських біженців від війни і неймовірна допомога, яку Польща надала Україні, прийнявши їх. Герої казки, які евакуюються зі своїми домашніми улюбленцями — теж невигадані, і збережено їхні імена та імена їхніх котиків і песиків. Хлопчик, з яким дружить мама-киця, теж має реального прототипа. Згадується в казці і торішній блекаут — тому, щоб засвітити ялинку, мусить втрутитися вища сила, тобто святий Миколай. Саме його поява дає надію на перемогу світла над темрявою і добра над злом, як і повинно бути у кожній казці і як, сподіваємося, таки буде в реальності.