На залишку дня відкривається весь світ
Бабкін Сергій
19.03.2019
Більшість письменників лишають по собі значний каталог творів, серед яких неодмінно є творіння, навпроти якого стоїть позначка magnum opus. Це означає, що саме завдяки даному романові, п'єсі чи збірці поезій літератор відбувся максимально, випрацювавши ексклюзивний впізнаваний стиль. Роман Кадзуо Ішіґуро «Залишок дня» – третій за ліком, що виходить у Видавництві Старого Лева, але справедливо вважається головним літературним здобутком британця.
Кілька років тому на прохання лондонської редакції BBC Culture майже сотня провідних світових критиків, колумністів та рецензентів, зокрема спеціалісти з впливових Kirkus Reviews, Brittle Paper, The Wall Street Journal, впорядкували рейтинг ста найкращих британських романів. Поруч із роботами визнаних літературних метрів, на кшталт, Вірджинії Вулф, Чарльза Діккенса, Джорджа Орвела чи Джозефа Конрада, до рейтингу потрапило одразу два твори нашого сучасника Кадзуо Ішіґуро: «Не відпускай мене» (34-те місце) та «Залишок дня» (18-та сходинка). Роман «Залишок дня» у 1989 році нагородили однією з найпрестижніших в англомовній літературній традиції Букерівською премією.
Категорія британського (англійського) роману як окреме явище у літературній критиці постало давно. Чи не найбільш лаконічно його суть сформулював іний письменник-острів'янин Джон Фаулз, розпочавши свій епохальний роман «Деніел Мартін» коротким, але ємним, у питомо англійському стилі, реченням: «Whole sight; or all rest is desolation» (побачити все разом; інакше спустошення та розпад, - ред.). Можливо, на підсвідомому рівні до цього тяжіє більшість класичних британських творів: осягнути час, простір, себе, інших людей в цих категоріях у кожній із можливих на те перспектив.
Головний герой книги «Залишок дня» дворецький Джеймс Стівенс, спорядившись до не затяжної подорожі південно-західною Англією на господарському «Форді», безупинно втягує себе у вир минулого. Минуле тим і підступне, що навіть якщо лишилось позаду й скінчилось, але воно все ж продовжує невтомно вирувати, в намаганні найбільш відчутно вплинути на теперішнє з його неясним майбутнім.
Глибокі екзистенційні та частково інтимні мотиви спогадів дворецького повсякчас переплітаються з реальними історичними процесами і фактами, і не так важливо, чи йдеться про наслідки оформлення Версальської системи договорів, чи нацифікацію Німеччини. Подібні прийоми дозволяють письменникові для початку реконструювати людину не лише як плинного індивіда, а як особистість, сформовану її навколишнім середовищем, однаково залежну і від найближчого оточення, і від часу, що його переживає весь світ у даний момент. Вже далі герой еволюціонує, бо час рухається, а з ним і простір (як внутрішній, так і зовнішній) наповнюється новими обставинами.
Радимо блукати минулим дворецького Стівенса з усвідомленням того, що ця книга аж ніяк не належить до категорії «сентиментальних романів — книжок, що стоять у бібліотеці й кількох гостьових кімнатах задля розваги дам», які він сам, за власним зізнанням, полюбляв переглядати у вільні хвилини з метою «повправлятися у володінні англійською мовою», адже «слова, котрими написані поважні книги... не стали б у пригоді під час повсякденного спілкування з леді та джентльменами».
P. S. Читаючи сторінку за сторінкою, уявіть себе сценаристом і гарантовано всередині наростатиме відчуття, що зовнішній образ, модель поведінки дворецького Стівенса, його витончена манера вести розмову вам на диво знайомі. Після підказки Google, стане зрозуміло чому, адже через кілька років після першої публікації, сюжет книги Кадзуо Ішіґуро екранізували, а в стрічці головну роль зіграв інший великий британець Ентоні Гопкінс. Очевидно, що більш вдалої кандидатури годі й шукати.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно