Нещодавно на поличках книгарень Старого Лева з'явилась нова книга для підлітків від Наталії Ясіновської – «Несподіване кіно». У цій збірці оповідань життя підлітків химерно переплітаються й утворюють дивні комбінації, а часом нагадують кіно. Втрачена дружба, токсичні стосунки і спроби повернутися до нормального життя… У ній, як і в житті, є місце радості й суму, дружбі й коханню, сумнівам і підтримці. Про те, як з’явилась книга та її герої – у розповіді авторки Наталії Ясіновської.

***

Усе почалося з миші. Не живої, а глиняної. Якось у двері подзвонив сусідський хлопець і вручив мені білу глиняну мишу. Певне, у мене був дуже спантеличений вигляд, бо він одразу розповів її історію. Він знайшов цю фігурку у потічку, коли йшов зі школи. Упізнав, що це Маріїна миша, відмив, висушив і приніс нам. Мушу сказати, що моя старша донька Марія була не в захваті від того, що повернулася миша, яку вона вважала потворною і намагалася втопити.

Миша лишилася жити у нас. Щоправда, довелося поселити її в комірчині, щоб не скинули шкодливі коти. А я знала, що маю написати її історію. Згодом вона вийшла в журналі для підлітків «Однокласник» під назвою «Почварка».

Коли це оповідання прочитала моя подруга з донькою, сказала: «А гарно було б, якби ти окремо написала про Дмитра (це він приніс мишу) і Лілю. Мені здається, вийшли б цікаві історії». Спочатку я відмахнулася, але ця ідея засіла у мене в голові. І от уже Дарчина подруга Ліля розповідає мені свою історію, а потім і Дмитро… А потім я чую голоси інших дівчат – Кет і Олі. Стукає й Олег – також хоче вилити свій біль… Ці оповідання ніби й існують окремо, але, наче частинки пазла, складаються в більшу картину, тому в останньому оповіданні я зібрала разом усіх персонажів – подруг, друзів і залицяльників головної героїні Дарки.

До речі, Дарку спочатку, у журнальних публікаціях, звали Марією, бо ж моя донька була прототипом. Але у мене вже була книжка з персонажкою Марією, а також із Мар’яною, яких я теж трохи списувала зі своєї доньки. Та й інші персонажі з «Несподіваного кіно» мають своїх прототипів: Дмитро – наш сусід Джастін, вогненнокоса Кет – подружка доньки Вел (і в неї справді були дуже токсичні стосунки з хлопцем, на щастя, з другої чи третьої спроби вона зуміла-таки поставити крапку і тепер по-справжньому щаслива з іншим), емоційна Оля – Олівія, невпевнена в собі Ліля – Ділан. Мені легше пишеться, коли маю перед очима живу людину, якісь випадково підслухані розмови, побачені ситуації. Звісно, книжкові герої не ідентичні своїм прототипам, часом дуже далеко мене заводять від «оригіналу», по-справжньому оживають у межах тексту. І це прекрасно. Але я дуже люблю підживлювати свої тексти справжніми життєвими ситуаціями, бо вірю, що в житті трапляється таке, що і не вигадаєш навмисне.