«Модерністки» – чуттєво про важливе!
Кравцова Оксана
12.04.2018
Жінку вважають слабосильною. Вона легко стає об’єктом забобонного мислення (бач, не місце їй на кораблі), її стосуються суспільні стереотипи (для політики надто сентиментальна й емоційна, а от три «К» (Kinder, Küche, Kirche) – цілком жіноча справа. І так усе життя: одвічна мелодія – брязкіт столових предметів, запах – молоко й хлор, колір – безбарвна тінь більш успішного чоловіка. Проте кожна навіть у таких умовах – СІРИЙ КАРДИНАЛ, голос якого доволі чітко чути крізь зовнішній патріархат. Поміж домашніми справами, доглядом за дітьми, поміччю чоловікам жіноцтво встигає багато, зокрема творити літературу. І робити це не гірш.
Нещодавно світ побачила важлива праця – «Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду». У книгу вміщено короткі прозові тексти 16 польських письменниць: Гелени Боґушевської, Ванди Василевської, Марії-Йоанни Вельопольської, Полі Ґоявічинської, Марії Домбровської, Казімєри Іллаковичівни, Марії Кунцевич, Ірени Кшивіцької, Ванди Мельцер, Гермінії Наґлер, Зоф’ї Налковської, Марії Павліковської-Ясножевської, Станіслави Пшибишевської, Зоф’ї Старовєйської-Морстінової, Дебори Фоґель, Еви Шельбурґ-Зарембіної. Представлено їхню творчість періоду 1914 – 1944 років. Вступну статтю написала Ґражина Борковська. Видання містить біографічні довідки, численні примітки, іменний покажчик. Хоча найбільше досягнення письменниць міжвоєнного періоду – щоденники та романи, коротка форма також може продемонструвати тематичну поліфонію думок і почуттів жіноцтва.
У передмові йдеться: «Жінкам не чужі суспільні та політичні ідеї, вони добре з ними обізнані й нерідко причетні до їх виникнення, але, як видається, вони водночас більше схильні, аніж письменники-чоловіки, звертати увагу на рудименти екзистенції, на темні сторони життя, на відторгнутих та упосліджених. Вони частіше говорять від імені тих, хто позбавлений голосу». Про що ж писали польські модерністки?
Гелена Боґушевська в оповіданні «Перша зустріч» мовить про будні незрячих дітей; про те, якими для них є квіти сон-трави й що означає білість вишневого цвіту. Ванда Василевська в короткій історії «В сітях» проводить аналогію між павуком і цехом, які висотують соки з жертви. Молода жінка працює в бавовняному цеху, має сиві пасма волосся, зморщену жовту шкіру обличчя, по-старечому тремтячі руки. Вона позбавлена почуття, але сповнена страху, бо все «від виробітку». В іншому творі «Невільниці» описується пошук домашньої робітниці. Цілим галереям пань хочеться «таку "просту", щоб не вміла упімнутися за свої права». Марія-Йоанна Вельопольська прагне показати велич друзів наших менших і прихилити людину до них. Її «Бульдожка» каже, що Панусик не розуміє ані її мук, ані материнства. В оповіданні «Ройза» перед нами постає горда яструбівна, якій у домашніх умовах вдається забути пульсуючий солодкий смак жертви, натомість людина «не забуває нічого ніколи».
Поля Ґоявічинська піднімає питання життєвого вибору. У тексті «Липа» герой завдяки новій знайомій, поцілунку починає розмірковувати над життям. Буває, що обираєш не те заняття, не ту панну, не бувши тюхтієм і трішки знаючи життя. Марія Домбровська акцентує на шкідливості людського точіння ляс, а в творі «Ніч понад світом» щиро співчуває нещастю чоловіка, яке водночас має свою причину. Казімєра Іллаковичівна в біографічному оповіданні «Як я отримала нагороду міста Вільна» пише про те, що «нагорода – то незручна річ», яка передбачає служіння люду й постійне самовдосконалення.
До теми. Купити антологію «Модерністки»
Окремо хочу виділити текст «Союз з дитиною» Марії Кунцевич. Авторка сміливо, без прикрас пише про переживання фізіології материнства. Про внутрішню боротьбу: «Нікого не було біля ліжка, де дві істоти – одна безсила, а друга ще не народжена – дрімаючи, чекали наказу, щоб зійтися одна з одною у найсуворішій битві». Про осоружність зовнішніх змін: «Усі сукні були розширені, і Тереза – зі смертю в душі – носила по світу ненависну розкіш свого тіла». Нарешті про прийняття: «Від сонної дитини щастя било сильніше, ніж запах орхідеї: воно збуджувало, як гірське повітря, хиже і солодке аж до млості щастя. Мама відходила від ліжечка більше чуттєво вичерпана, ніж після ночі, від краю до краю наповненої пестощами. За цю чудову муку очей і нервів Тереза найперше полюбила сина».
Ірена Кшивіцька зазначає про надмірну жіночу метафоричність у писанині («з-мухо-слонізм»). У «Секреті жінки» мовить про одвічне табу – менструацію, від якої страждають жінки, але змушені в цей період працювати, щоб не наразитися на дискримінацію на ринку праці. Також авторка говорить про неприйнятні методи виховання дітей та насилля в сім’ях. Гермінія Наґлер підкреслює здатність жінок до суспільного реформаторства завдяки революції індиферентних шаблонів, а також про рівність, яка передбачає поділ щоденних рутин навпіл. Зоф’я Налковська говорить про еротизм як явище, пов’язане з інтелектуальністю та раціональністю. Також письменниця показує жінку в умовах ув’язнення. Марія Павліковська-Ясножевська прагне зрозуміти потяг чоловіків до війни, адже вона приносить «жах, каліцтво, несправедливість, приниження, розлуку, втому, огиду до поразок і перемог».
Власне, у книзі звучить більше. Про це читач дізнається під час читання. Жінкам так важливо виговоритися. Вельми хотілося би завдяки аналогічному виданню почути голос українок.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно