Кажуть, що Париж – це завжди про любов: до людей, мистецтва і науки, смачної їжі та напоїв, а передусім – до самого себе... До вашої уваги – добірка особливо атмосферних книг, які точно сподобаються усім, закоханим в Париж, а також тим, хто лише мріє відвідати столицю Франції – і закохатися в неї ;)

Катерина Бабкіна, Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Мар’яна Савка, Ірина Славінська, Олена Чернінька, Гаська Шиян, Андрій Шкіль, «Селфі в Парижі»

«Париж завжди є святом. Післясмак по святах у нього терпкий і тонкий, як у доброго французького вина. Париж – місто, країна кохання зі столицею у Монмартрі. Тут завжди було добре закоханим. Для них було все – виноградники, кабаре, кав’ярні, романтичні вулички і неймовірні світанки».

Який він, красивезний, статечний, поміркований Париж – насправді і без прикрас? Про це, а саме крізь призму особистих емоцій, вражень, відчуттів та досвідів, розповідає збірка дев’яти оповідань, написаних сучасними українськими письменницями та письменником, котрі проживали або саме зараз живуть у французькій столиці.

«Париж – не ідеальне місто. Настільки не ідеальне, наскільки не ідеальним є будь-яке інше місто. Настільки не ідеальне, наскільки не ідеальною є найближча людина».

Пожежа в Notre-Dame de Paris, Париж під час повного локдауну, уявні посиденьки з Франсуазою Саган за келихом шартреза, ба навіть парижність як ознака хвороби... Кожен із текстів по-особливому передає атмосферу, дух, пульс та харизму найромантичнішого міста світу, а ще – ділиться таким, про що не пишуть у туристичних довідниках.

 

Девід Лебовіц, «Солодке життя в Парижі»

Наступний автор з нашої добірки мріяв про Париж, відколи вперше відвідав це місто, і нарешті, після майже 20-літньої кар’єри кондитера, переїхав туди, щоб розпочати нове життя.

«Париж – мегаполіс, проте він має всі принади і чари маленького містечка. Кожен район має власне обличчя, своїх м’ясників і пекарів, maraîchers¹, котрі продають фрукти й овочі, складені у високі купи у ятках під відкритим небом, і кафе, які парижани використовують як імпровізовані вітальні, аби спілкуватися з друзями за келихом вина або просто сидіти наодинці із охололим kir², вдоволені тим, що не роблять нічого, крім споглядання далини».

Саме у Парижі він почав вести один із перших блогів про харчування – www.davidlebovitz.com, – який здобув шалену популярність в усьому світі.

У своїй книжці «Солодке життя в Парижі» Девід Лебовіц доводить, що Франція очима американця – це справді інший світ, де своєрідним є майже все, а також пропонує відчути на смак, яке ж воно, місто сиру та шоколаду, ділячись з читачами понад півсотнею оригінальних рецептів: від смаженої свинини під поливкою з коричневого цукру й бурбону до низькокалорійного тарту «Татен» із карамелізованими яблуками.

 

Надійка Гербіш, «Мандрівки з Чарівним Атласом: Париж»

Усе, що потрібно, аби відправитись у направду найбюджетнішу подорож до Парижа, – за лічені секунди, не виходячи з дому і без доступу до інтернету! – це книжка із казкової серії Надійки Гербіш та ваша уява.

Разом з Лукою, Терезкою, їхнім дідусем й ще однією таємничою мандрівницею ми познайомимось із паризькою «атласницею» мадемуазель Орелі, з котрою проведемо майже два дні у дивовижно красивому Місті Світла: простуючи давніми вуличками, захоплюючись шедеврами архітектури, насолоджуючись тамтешніми смаколиками.

«Орелі розповідала про вокзали, житлові будинки, ліхтарі, магазини, про лавочки й платани, про Будинок інвалідів, обеліск і мости понад Сеною. Здавалося, тут навіть у найвіддаленішому закутку, у найменшому камінчику ховалася якась історія – чи дві, двадцять, триста... та скільки завгодно! Про це місто можна було говорити безкінечно!»

Монмартр, Ейфелева вежа, Сакре-Кер, музей Оранжері, ринок старожитностей, книгарня «Шекспір», Сорбонна – побуваємо не лише тут! А також довідаємося чимало історичних та культурних цікавинок, зокрема те, що саме в Парижі було винайдено калькулятор, стетоскоп, ключ для консервації, фен для волосся.

 

Едвард Резерфорд, «Париж»

«Саме Юлій Цезар першим побачив переваги тієї місцевості, де скромне плем’я паризіїв улаштувало свою домівку. В ті часи середземноморські землі півдня Галлії вже були римськими провінціями для багатьох поколінь, тож, коли Цезар вирішив приєднати до своєї імперії ще й бунтівні кельтські племена Північної Галлії, в нього на це пішло небагато часу. Римляни швидко збагнули, наскільки логічно створити місто в цьому урочищі. Адже туди надходило збіжжя з широких родючих рівнин Північної Галлії. А ще через землі паризіїв пролягала судноплавна річка Сена. Через її витоки на півдні можна було легко втрапити до повноводної річки Рони, яка текла до жвавих портів Середземного моря. На півночі Сена вела до морської протоки, з іншого боку якої лежав острів Британія. Чудова річкова система, завдяки якій південний світ сполучався зі світом північним. Грецькі та фінікійські купці користувалися нею задовго до виникнення Риму. Тож місце вибрано ідеально. ...Спочатку вони назвали місто Лютецією – Lutetia. Але воно стало відоме під величнішою назвою, як місто паризіїв – Parisii».

Париж. Місто кохання. Місто мрій. Місто розкошів, веселощів, святих і вчених. За дві тисячі років Париж бачив усе: хаос, диктатуру, монархію та республіку. Він страждав і виживав, бачив злети і падіння імперій... Та чи знайшов він примирення із собою?

Ця вражаюча понад 800-сторінкова епопея віддзеркалює «живу» історію Парижа – через хитросплетіння доль шести родів у багатьох поколіннях. Це «сага, сповнена точними історичними деталями та колоритними характерами, – і вигаданими, і реальними... Та саме Париж з його мистецтвом, архітектурою, культурою і модою виступає, безсумнівно, головним героєм роману».

 

Ернест Гемінґвей, «Свято, яке завжди з тобою»

«Ця книга містить матеріал із remises3 моєї пам’яті і мого серця. Хай навіть першу пошкодили, а другого не існує».

У 1956 році Ернест Гемінґвей, будучи багатим, знаменитим письменником, лауреатом низки престижних літературних премій, в підвалі паризького готелю «Ріц» віднаходить залишену колись валізу з нотатками про свої молоді роки, а також про життя французької столиці у 20-х роках ХХ століття. Зворушений спогадами, він береться писати книгу, що побачила світ уже після його смерті, – про молодого, невідомого, «дуже бідного і дуже щасливого» журналіста, який вирішує повністю присвятити себе письменництву.

«Я вставав і дивився на дахи Парижа й думав: «Не хвилюйся. Ти раніше завжди писав, і писатимеш зараз. Треба тільки написати одне правдиве речення. Напиши найправдивіше речення, яке знаєш».

З ким дружив Гем? Хто читав перші оповідання Ернеста та давав настанови молодому автору? Кому належить вислів «втрачене покоління»? Зі сторінок цієї легендарної книги увесь післявоєнний Париж постане, немов на долоні: від затишних кафе, гомінких вулиць, кінних перегонів й художніх виставок до людей, чиї імена назавжди увійшли в його культуру та історію.

«Париж не має кінця, і спогади кожного, хто там колись жив, не такі, як в інших. Ми завжди поверталися туди, хоч ким були, і хоч як він змінювався, і хоч як важко чи легко було туди потрапити. Париж завжди був вартий цього, і за все, що приносиш йому, він завжди віддячує».

1 Городники (фр.).

² Аперитив (фр.).

³ Сховище, кладова (фр.).