Мілан Кундера: три романи письменника, які ви маєте прочитати
Крисюк Тетяна
12.02.2020
«Справжня любов завжди має рацію, навіть тоді, коли не має її»
М. Кундера «Безсмертя»
Книги Мілана Кундери – це складні лабіринти. Їх не можна читати, не думаючи. Власне, їх потрібно читати для того, аби навчитися думати.
Романи письменника химерні, багатошарові, пронизані філософськими думками, які не всі ладні зрозуміти, а тим паче прийняти. Але це не робить його складним, а читачів простаками, бо у кожного своє бачення безсмертя, буття та життя.
«Безсмертя»
Французький письменник і критик Філіпп Соллерс охарактеризував роман «Безсмертя», як найбільш продумане і сміливе літературне творіння Мілана Кундери. Вочевидь, так і є, оскільки працюючи над ним, він зробив філософські бесіди повноцінною складовою роману. Без них не може розгортатися сюжет.
«Безсмертя» – книга, до знайомства з якою потрібно підготуватися. Кундера «перескакує» з історії в історію, змушуючи читача напружувати мізки і перечитувати деякі абзаци вголос. До його літературного хаосу необхідно звикнути.
«… Якщо читач пропустить бодай один рядок із мого роману, він його не зрозуміє, а який читач тих рядків не пропускає, га?».
Основна сюжетна лінія закручується навколо Аньєс та Лори, двох сестер, які мають складні стосунки через кричущу несхожість характерів. Інша сюжетна лінія знайомить нас із Ґете та Беттіною фон Арнім (німецька письменниця). Їхнє листування світ побачив під назвою «Листування Ґете з дитиною». Ці сюжетні лінії багато у чому суголосні.
Однак особливе місце в романі відводиться філософським роздумам про щастя, кохання, любов, смерть, буття, маленьке та велике безсмертя.
«Бути смертним – це найпростіший людський досвід, та при цьому людина не може прийняти його, зрозуміти його і поводитися відповідно до нього. Людина не вміє бути смертною. І навіть померши, вона не вміє бути смертною».
У «Безсмерті» Кундера «запрошує до діалогу» героїв із різних епох. Деякі з них вигадані, а деякі цілком реальні, як Наполеон, Гемінґвей, Ґете тощо. Однак всі вони мають стосунок до життя й безсмертя, як і кожен із нас.
«У тому, щоб жити, немає ніякого щастя. Жити: нести світом своє болюче «я».А ось бути – це щастя. Бути: перетворитися на водограй, на кам’яний басейн, у який спадає Всесвіт, наче теплий дощ».
«Вальс на прощання»
У цьому романі життєві історії героїв розгортаються у ритмі вальсу – неспішно, але, на жаль, без логіки.
Медсестра Ружена запрошує до танцю столичного сурмача Кліму. Але коли музика закінчується, він обирає хворобливу дружину. Дружину, яка згодом зрозуміє, що насправді не боїться його втратити. Ружена ж мусить знайти собі іншого партнера.
Та поки герої вальсують, заплутавшись у павутинні власної брехні, до танцю долучаються й інші безумці. Лікар-гінеколог Шкрета, який винайшов нетрадиційний спосіб лікування жіночого безпліддя; Франтішек, палкий прихильник Ружени, якого вона відверто ігнорує; Якуб, колишній в’язень політичного режиму, що мріє емігрувати; дружина Кліми Каміла, колись відома співачка; Ольга, підопічна Якуба; та філософ американського походження Бертлеф.
Так чи інакше усі ці люди пов’язані між собою або дружнім, або сексуальним зв’язком. Також їх поєднує надмірна емоційність, однобокий погляд на ситуацію й життя, бажання залишитися невикритими.
Окреме місце у романі відводиться комуністичній Чехословаччині: смачне вино у забігайлівках наливають лише «своїм», якщо жінка хоче зробити аборт, збирається засідання комісії, яка відповідає за аборти, люди вдають із себе інтелігентів, хоча такими не є.
«У цій країні діти платять за непокору батьків, а батьки – за непокору дітей. Стільком юнакам і дівчатам заборонили навчатися, тому що їхні батьки потрапили в немилість! І стільки батьків урешті змирилося зі своїм боягузтвом, аби лиш не нашкодити своїм дітям? Щоб зберегти свободу в цій країні, треба відмовитися від дітей».
Завершується роман смертю, але майже нікого із героїв це не бентежить.
Збентеженим залишається лише читач, який має чимало тем для роздумів та обговорення.
«Нестерпна легкість буття»
На перший погляд може здатися, що «Нестерпна легкість буття» – роман про кохання Томаша та Терези. Історія проста: молодий хірург зав’язує стосунки із офіціанткою, але при цьому не відмовляється від інших жінок. Бо кохання і секс для нього – то різні речі.
На мій погляд, цей союз був приречений із самого початку, адже кохання – це історія не про вагання і порівняння. Томаш обирає Терезу, але постійно вагається, чи заслуговує вона бути поруч із ним. Вона ж у свою чергу страждає від прив’язаності до нього та численних зрад.
«Кохання поміж ним і Терезою було, звісно, чудове, але таке тяжке: треба було весь час приховувати щось, маскувати, вдавати, дбати про її хороший настрій, постійно доводити своє кохання, терпіти її ревнощі, її страждання, її марення, почуватися винним, виправдовуватися і перепрошувати. А тепер ця напруга зникла, лишалася сама краса».
Власне, вибір – це те, що криється в основі нашого стерпного нестерпного буття. Але чи можемо ми передбачити наслідки свого вибору? Чи здатна людина у теперішньому вплинути на своє майбутнє?
Однак цікавий роман не лише розкриттям теми стосунків, а й історично-політичним контекстом. Події в ньому розгортаються 1968 року, коли війська СРСР окупували Чехословаччину. Країна вмить стала нервозною і безіменною. А новий порядок вплинув на життя багатьох людей, зокрема, й на життя Томаша.
«Тереза пригадала перший день вторгнення. Люди у всіх містах знімали таблички з назвами вулиць, а з шляхів забирали дороговкази, на яких були написані назви міст. Країна за одну ніч стала безіменною. Протягом семи днів російська армія блукала по місцевості, не знаючи, де вона є. Офіцери шукали будинки редакцій, телебачення, радіо, щоб захопити їх, але не могли знайти. Вони розпитували у людей, але перехожі тільки знизували плечима або вказували неправильні адреси й неправильні напрямки».
Усі три романи Кундери безумовно варті вашої уваги. Хоча читати їх буде нелегко, а часом і важко.
Знайомство із письменником раджу розпочинати з «Нестерпної легкості буття».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно