Гемінґвей справді нічого не знає про війну, якої в минулому столітті не було, — ось такої, яка вдерлася в нашу країну зі східного кордону, технологічно-варварської, з брехливим, цинічним і ницим ворогом, який мріє нас знищити вже кілька століть. 

Не знає про наших героїв, «яких не міняють», про дві смуги вулиці Мечникова, пообіч яких ховають і народжують, про хмари дронів, про мівіну в пластикових стаканчиках на лінії фронту. Про наших таких молодих і прекрасних, знищених росіянами хлопців і дівчат, яким би ще жити, любити, писати вірші, він не знає також. Але про все це знає Артур Дронь — той відкритий до життя юнак, який, не зволікаючи ні дня, пішов на фронт не задля того, аби написати книжку, а тому що не міг вчинити інакше. І от я думаю, що Гемінґвей точно хотів би зустріти Артура і потиснути йому руку за цю граничну щирість, підшкірний трепет любові і чесність із самим собою.