Ось і вона. Новенька, щойно з друкарні. Тримаю її в руках, а руки тремтять — чи то від ваги (вийшла така нівроку тяжкенька), чи то від хвилювання, що от вона є, от я перебираю сторінки, от притуляю до грудей, от нюхаю зріз і досі не до кінця вірю, що це вона. 

Книжка, яку писала натхненно і з величезною любов'ю, якою жила не лише під час написання, а й коли було поставлено останню крапку (три крапки, якщо бути зовсім точною). Книжка, над якою багато працювала вже після завершення, яка не йшла з думок усі ці місяці. Книжка, про яку з трепетом розповідала друзям, про яку думала засинаючи. 

Особлива для мене історія, якою трохи лячно ділитися зі світом: а раптом не сподобається, не зачепить, не вразить? А раптом засмутить, розсердить, образить когось? Намагаюся відганяти ці тривожні думки, зосереджуючись на тому, що ця історія є. І це найголовніше. 

А ще, вона з'явилася у дуже вдалий час — влітку. Саме тоді, коли хочеться читати про море, мандри, канікули й сонце — все те, що є у цій книзі. 

Це історія про дорослішання. Про дружбу й самотність, радість і біль, любов і страхи, нові досвіди й втрати. Про дітей і батьків, невизначене майбутнє і далеке минуле, мрії, пам'ять, надію.