Без фальші і без прикрас. Тільки гола правда, подеколи така болюча і відверта, що краще б її не знати.

Це все про книги-енциклопедії часів «партизанки» у повоєнний час — «#Моя УПА» і «Таборові діти». Це книги-свідчення і книги-присуди. Тут є спогади, які «тягнуть» на саги. Є історії людей, твердіших за камінь. І є приклади такої бездонної людської  підступності і зради, з якою дотепер важко змиритися.

Написавши не одну книгу про «бандерівщину», репресії радянського часу, здмухнувши пил із центнерів архівних документів і просто слухаючи життя інших, мені подеколи здавалося, що я вже знаю все про УПА. Але нова книга пречудової івано-франківської авторки Люби Загоровської «Таборові діти» перечить мені: ні! Насправді ми знаємо ще дуже мало про темні часи виборювання України в Україні і про долі тих, по кому проїхала жорстока  колісниця несправедливості.

Не впевнена, чи нинішня війна потребує негайної художньої реакції. Як на мене, глибоке художнє осмислення прийде згодом. Але наш кривавий час вимагає якнайбільше документальних свідчень. Таких же чесних і «непричесаних», як свідчення зосталих живих у книгах Люби Загоровської.