"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дронь Артур

Детективний трилер «Список запрошених» британської письменниці Люсі Фолі розповідає про загадкове вбивство, яке відбулося під час весілля. Оповідь від імені різних героїв, захопливі сюжетні повороти, копирсання у внутрішньому світі персонажів і постійна інтрига — усе це у романі, який з’явився українською в перекладі Ганни Яновської та оформленні Анастасії Стефурак.

Поки читачі знайомляться з цією гостросюжетною новинкою, ми хочемо познайомити вас ближче з її авторкою. Напередодні виходу «Списку запрошених» Люсі Фолі дала інтерв’ю для сайту Harrogate International Festivals, у якому розповіла про нову книгу, а також про авторку, вигадування персонажів та шлях до кар’єри письменниці. Пропонуємо почитати частину цією розмови українською.

***

— Ми дізналися, що ви можете розповісти дещо про свою нову книгу. Розкажете нам про неї?

— Звісно! Вона називається «Список запрошених» (ви б усе віддали, аби опинитися в ньому…). Гостей запрошено на віддалений острів на ірландському узбережжі для святкування року — весілля Джулс та Вілла. Усе розплановано до дрібниць, задано святковий тон і зібрано старих друзів, тож день має бути просто ідеальним. Допоки не знайдуть тіло, яке стане доказом ідеального вбивства… Там і наречений із таємницею, і дружка з образою, і гість, у якого серйозний був мотив, і дружба з темним минулим та багато іншого!

Мені сподобалося писати цю книгу. Запросити читача в розкішний світ на весілля, яке перетворюється на жахливу, фатальну і провальну подію. Я відчула, що весілля дозріло до того, аби стати місцем розслідування таємничого вбивства. Це чудова і радісна подія, але іноді через підвищений стрес і надмірну емоційність гості можуть поводитися вкрай дивно. Весілля — це можливість побачитися зі старими і новими друзями та родичами, яких зазвичай не зустрів би в одному місці. Але це також може мати незвичні наслідки.

 

— Розкажіть про ваш письменницький процес. Яким є ваш звичний робочий день?

 — Я маю щоденне завдання писати приблизно 1500-2000 слів. Якщо досягла цього рівня, то іноді даю собі час, аби відпочити після обіду. Тоді займаюся справами, які не пов’язані з письменництвом безпосередньо, але все одно мають стосунок до нього: відвідую виставки, досліджую щось, ходжу в кіно (фільми часто мене надихають). А якщо говорити суто про письменництво, то для мене це написання слів перш за все на папір. Я не виправляю текст одразу. Спершу пишу в записнику, потім друкую, а вже після цього редагую.

 

— Чи завжди ви хотіли бути письменницею? Ви завжди знали, що у майбутньому займатиметесь написанням романів?

— Я читачка, яка стала письменницею. В університеті вивчала англійську літературу, а потім працювала редакторкою у видавництві «Hodder & Stoughton», тож писати я почала через любов до читання. Я намагаюся писати нові книги так, аби мені як читачці було цікаво їх прочитати. Насправді я не планувала бути письменницею. Не думаю навіть, що взагалі вважала письменництво «справжньою» роботою.

 

— Що надихає вас на створення книжкових героїв та локацій?

— На створення локацій надихають реальні місця, куди я подорожувала, і які справили на мене сильне враження. Місця в «Списку запрошених» натхненні островами ірландського узбережжя Коннемара. І це місця дикі, загартовані вітром і пісками. Вони мають особливу дивовижну атмосферу, а давні руїни будинків надають їм постапокаліптичний вигляд. З’являються доволі моторошні відчуття, коли стоїш там і дивишся на Атлантичний океан, розуміючи, що далі немає нічого — за винятком морських просторів — аж до кордонів Північної Америки.

А щодо героїв, то ніколи не придумую їх, опираючись на реальних людей, бо мені подобається думати, що персонажі виринають з глибин моєї фантазії. Та, гадаю, у кожному з них за замовчуванням є трохи від мене й мого характеру, а також від людей, які мене оточують (навіть тих, які не дуже подобаються!). Письменництво іноді схоже на прислухання до голосів у своїй голові!

 

— Як ваші герої розвиваються? Ви відчуваєте, що вони живуть власним життям, чи завжди контролюєте те, що вони скажуть або зроблять?

— Я живу з моїми героями так довго, що з часом сприймаю їх як реальних людей, тож добре розумію, якими вони є. Не скажу, що вони мають власні життя, але іноді ловлю себе на думці, що хочу дати героєві більше «ефірного часу», а іноді розумію: те, що я спланувала для героя перед створенням книги, насправді буде йому не властиво. Часом найголовніше можна відчути лише тоді, коли вглибишся в письменницький процес.

 

— Чим ви займаєтесь, коли не пишете?

— Читаю, звичайно. Люблю також подорожувати наодинці. Як на мене, в такий спосіб можна відчути місце по-іншому, більш повно, адже ти постійно ніби поглинаєш все, що бачиш навколо. А також це збільшує ймовірність почати розмову з незнайомцем. Для письменника такий досвід на вагу золота. Зрештою, як і кожен досвід, задля якого потрібно вийти із зони комфорту.

А ще я люблю пробіжки та піші прогулянки — для відпочинку чи у випадках, коли застрягаю в розвитку сюжету. Насправді багато моїх занять для відпочинку все одно пов’язані з письменництвом, але, гадаю, це й означає бути авторкою… ти ніколи не перестаєш шукати матеріал і ніколи не перестаєш думати про письменництво. Навіть підсвідомо!

 

— Яку б одну пораду ви дали письменникам-початківцям?

— Пораджу думати про свій роман з погляду читача і писати таку книгу, яку вам цікаво було б читати. Для мене цей метод працює. Гадаю, в цьому є сенс, бо якщо цікаво читати вам, то є ймовірність, що інших це теж зацікавить. А ще це хороший спосіб думати про своїх читачів і пам’ятати, що ви створюєте те, що розважає інших.

Переклад — Марти Децик

 

 

 

 

 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage