Львівські яблучні історії від Галини Вдовиченко: «Пів’яблука» та «Інші пів’яблука»
Крисюк Тетяна
26.03.2019
«Людині не треба багато, іноді – майже нічого, крім сенсу життя»
Є книги, які нагадують життя. Своє, чиєсь або омріяне. Вони не змінюють свідомість, не відкривають Америку, але дивним чином заспокоюють, надихають жити далі, ризикувати, починати все спочатку і вірити в дива. Такою є перша книга авторки «Пів’яблука». Але друга книга має зовсім іншу тональність. Окрім «прослуховування» задушевних бесід чотирьох львівських панянок, вона змушує читача зазирнути в архіви історичної пам’яті, замислитися над важливістю людського існування, дружби, вірності й пожертви.
«Пів’яблука»
Уявіть собі Львів, село Зубрі, розташоване на річці Зубра неподалік Львова, і чотирьох жінок, які час від часу зустрічаються, щоб потеревенити про все на світі.
Вони – давні подруги, самодостатні, освічені панянки, котрі знають життя. Кожна із них має свої досягнення і проблеми, приховані мрії й нереалізовані таланти.
Магда – одружена домогосподарка, колекціонує традиційний український одяг, мріє стати мамою. Вона часто запрошує подруг до свого дому у Зубрі, частуючи їх домашніми тортами та рогаликами у розлогому саду. Магда не любить жалітися на свою долю, але вміє слухати інших.
«Усі проблеми варто проговорювати, особливо дрібні, бо вони накопичуються і врешті-решт стають основними. А натяки не допомагають. Чоловіки їх не розуміють».
Луїза працює на телебаченні. Вона імпульсивна, ініціативна, наполеглива й по вуха закохана у колегу по роботі. Він видається їй ідеальним чоловіком. Але чи готова вона дізнатися та прийняти його таємницю, яку він так ретельно приховує?
Галя – головна редакторка й засновниця журналу «Цікаво жити», має двох синів і чоловіка-буркотуна. Жінка дня у день виконує тисячу й одну справу в редакції та вдома, але насправді мріє взяти відпустку і написати роман. Та чи вдасться це їй?
Ірина – стилістка та дизайнерка одягу, розлучена, виховує доньку. Завжди вишукано одягнена львів’янка мріє про сильного чоловіка поруч і підтримку доньки. Однак Ірина любить приймати поспішні рішення, не залишаючи шансу на щастя ані собі, ані іншим.
Усі чотири панянки – різні за темпераментом і характером, але це жодним чином не заважає їм товаришувати, разом вдаватися до криміналу (і таке буде), прогулюватися секонд-хендами, смакувати вино, обговорювати чоловіків і ділити одне дерев’яне чудо-яблуко на чотирьох. Воно дивним чином впливає на їхні життя, допомагаючи заповітним мріям здійснюватися.
«Інші пів’яблука»
Якщо події у книзі «Пів’яблука» розгортаються переважно навколо життя та робочих буднів чотирьох львів’янок, то у другій авторка вже не так зосереджує на цьому увагу. Вона вводить у всі сюжетні лінії постать галицького скульптура Іоана Пінзеля. Його витвір мистецтва з’явився ще у першій книзі. Але у продовженні яблучної історії читач має нагоду більш детально познайомитися із творчим шляхом митця, дізнатися таємниці його приватного життя, «пройтися» місцями, де він зустрічав світанки і спілкувався із друзями.
«Костел у Годовиці почали споруджувати того року, коли Пінзель одружився, 1751-го, а закінчили 1758-го, в рік смерті Меретина. Водночас зводили у Львові собор Святого Юра, теж за проектом Меретина. Вони і тут працювали в парі. Пінзель оздоблював собор Святого Юра, але роботами з каменю».
Усіх чотирьох панянок зачіпає постать Пінзеля. Кожна з них знаходить у його творчості щось для себе: хтось – натхнення, а хтось – надію.
Саме тому в романі важливе місце відводиться темі призначення. Надихаючись роботами Пінзеля, і подруги, і їхні чоловіки, вдаються до творчих експериментів, відкривають у собі нові таланти і не бояться ризикувати. А хтось, покрутивши в руках дерев’яне яблуко, навіть починає нове життя, коли здавалося, що шансів уже нема.
Таким чином, випадково знайдене яблуко набуває символічно-магічного значення для всіх, хто про нього дізнався.
У цій книзі авторка продовжує висвітлювати тему дружби та сімейних стосунків. Вона й далі перевіряє своїх героїв на вірність та міцність. Однак, порівняно з першою книгою, поводяться вони більш розсудливіше, хоча «жива» емоційність нікуди не поділася.
Комусь із дівчат вдається зберегти кохання, а хтось втрачає його, щоб випадково зустріти «свою» людину в потрібний час. Не всі їхні мрії здійснюються, не все йде за планом, як і в першій книзі, бо яким би чарівним не було яблуко Пінзеля, життя – непередбачуване.
Окремі сюжетні лінії авторка обриває, тому читач мусить самостійно додумувати розвиток подальших дій. Та й фінал не розставляє всі крапки над «і». Чи до хорошої людини потрапило заряджене позитивною енергією яблуко скульптора? Та й чи в яблуку справа? Можливо, воно опинилося в руках чотирьох подруг, щоби про щось їм нагадати, а не просто зробити щасливими?
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно